Передплатити Підтримати

Життя в минулому та надія на майбутнє

Путін не хоче помічати свого власного сьогодення

У своєму виступі на сесії ювілейної Генеральної Асамблеї ООН російський президент Володимир Путін говорив про минуле — воно, здається, замінює для Путіна і сьогодення, і майбутнє. Нагадував про перемогу у Другій світовій війні. Пропонував п'яти постійним членам Ради Безпеки ООН зібратися, щоб визначити, яким буде світ. Звинувачував звичних ворогів у спотворенні історії Другої світової.

На мою думку, нічого нового. Але це «нічого нового» — теж ілюстрація життя у минулому. Путін, схоже, не хоче помічати свого власного сьогодення. Він говорить про ефективність ООН і про обов'язковість рішень ООН. Але хіба для самої Росії закон писаний? Хіба коли Генеральна Асамблея ООН ухвалювала рішення про незаконність введення Криму до складу Російської Федерації, у Кремлі хтось звертав увагу на ці рішення? Чому ж тоді Росія вимагає від інших того, що порушує сама?

Путін хоче, щоб постійні члени Ради Безпеки ООН поговорили про майбутнє світу — очевидно, тому, що від участі в Групі семи його усунули, і він може тепер розраховувати тільки на Радбез. Але ж коли створювали ООН і вирішували, що у країн-переможниць у Другій світовій війні буде право вето, одночасно малося на увазі, що ці країни не будуть виступати в ролі агресорів щодо інших держав. Про агресивні дії Радянського Союзу я не буду вкотре нагадувати, але в усякому разі після Другої світової війни СРСР вже не долучав території інших країн до свого складу — Латвія, Литва та Естонія були окуповані у 1940 році, Тува анексована у 1944 році. Інші територіальні надбання відбулися вже за підсумками Другої світової війни за згодою країн-союзників. Але путінська Росія цей встановлений після Другої світової війни лад підірвала анексією Криму. Але Володимир Путін у своєму виступі на сесії Генеральної Асамблеї про це не згадує. Згадує президент України Володимир Зеленський, який виступав до нього.

Український президент не може дозволити собі розкіш жити в минулому — тому що очолює країну з відторгнутими територіями, яка тільки в майбутньому бачить вирішення проблем, створених окупацією та війною. А російському президенту, мабуть, затишно в минулому — там, де він переможець, а не агресор, і там, де він учасник дискусій про долю світу, а не вигнанець. І це російське прагнення жити в минулому та українська надія на майбутнє — головне, що розділяє дві країни, те, що зумовило російську агресію та анексію Криму.

Джерело