Час Волдо. Фокін заціпив Зеленського?

Шанувальники серіалу «Чорне дзеркало», мабуть, добре пам'ятають сюжет однієї з частин про мультяшного персонажа — ведмедика Волдо, який постійно тролив політиків, і зайшов так далеко, що сам почав претендувати на участь у виборчих перегонах. Знущання цього аніме-персонажа, особливо над консерваторами, переходили усі межі пристойності, але на «ура» сприймалися публікою, спраглою видовищ, якій зогиділи вже справжні актори політичної сцени. Озвучував і керував жестами та мімікою цього «політика"-ведмедя комік, якому не склалося у великому шоубізі, Джеймі Солтер. Але, попри неймовірні, просто таки фантастичні перспективи, які відкривалися перед Волдо-Солтером у політиці, актор все ж мав краплю сумління і відмовився від невивченої, непосильної ролі…

Ті, хто чекає далі пасажів про нашу українську дійсність, і про Зе! президента, який, на відміну від героя епізоду «Чорного дзеркала», ні сіло ні впало таки зважився стати на шлях політика, будуть розчарованими. Я не хочу тут аналізувати мотиви шостого керівника держави, зрештою, навіть спроба сказати щось втямливе з цього приводу скидатиметься зараз на гадання на кавовій гущі.

Мова про інше. Про те поступове перетворення маріонетки-Зеленського, яким він був і залишається досі у руках «недобитих олігархів», проросійської свити і невідь-якої публіки, що її назагал означують «Кварталом 95», власне, у ляльковода. Невправного, неоковирного, з фальшинкою в голосі, — але повелителя інших маріонеток. Усі ці епітети, далебі, не означають, що Зеленський з часом не осягне певні нюанси цього ремесла, бо ж, як не крути, актор він дуже хороший, принаймні, для значної частини українського плебсу. Головне — не заморочуватися з програмою, «ставити на люмпенів та не злякати і середній клас» (цитую «Чорне дзеркало»).

Тим не менш, поки що справа просувається важко. У всякому випадку, з обіцянкою «швидкого миру» і приборкання Путіна, в очі якого Зеленський зазирає ледь не щотижня, щось узгоджуючи з агресивним сусідом по телефону. Річ не стільки в неумінні чи небажанні преЗЕдента «миротворити», а, радше, у його баченні цього процесу. У тому, що на рівні підсвідомості мир для Володимира Олександровича — це «перестати стріляти», «зустрітися посередині». Простіше — капітулювати, виконавши ультимативні захцянки Росії. Відповідно інші, ті, хто бачить вирішення проблеми повернення територій (і не тільки Донбасу, але й Криму), для Зеленського «плутаються під ногами» і є «яструбами війни».

Першу фразу Зе! зронив самотужки, виступаючи з нагоди Дня Незалежності перед публікою, що поділяє його погляди. Другу, — озвучив його «ведмедик Волдо» — перестарілий фанат радянщини, представник «народу Донбасу», добутий з пронафталінених шаф експрем'єр Вітольд Фокін. У статусі заступника керівника української делегації на переговорах ТКГ цей довгоязикий «Волдо» вибовкав усе, що думають на Банковій про Мінський процес, вибори на окупованих територіях, амністію військових злочинців — нині терористів Л/ДНР і про особливий статус Донбасу. Без тіні сумніву, без озирання на громадську думку, без натяку на відповідальність за свої слова. Як у старій жартівливій дитячій пісеньці про дідуся і гранату: «Старый старик — ему все равно»…

Реакція суспільства була блискавичною і однозначною: Фокіна «на вихід», йому місце — на допитах в СБУ. Реакція політиків, за поодинокими винятками, — стриманіша. Та найбільше дивує реакція Банкової. Глава президентського Офісу Андрій Єрмак заявив, що окремі коментарі щодо амністії та особливого статусу Донбасу, які прозвучали в інтерв’ю заступника керівника української делегації в Тристоронній контактній групі Вітольда Фокіна, не відображають офіційної позиції України. Ви тільки вдумайтеся: заступник керівника делегації (!), офіційна особа (!) озвучує якісь нісенітниці всупереч офіційній позиції своєї країни! Особа, яку разом з Кравчуком Зеленський цілком свідомо назвав «парочкою досвідчених дипломатів», запевнивши наївну публіку, що два радянських релікти витворять чудо, укоськавши бойовиків і самого Путіна.

Єрмак, звісно, спробував заретушувати власну роль і головне — участь президента у призначенні саме Фокіна на цю посаду (бо Вітольд Павлович прямо заявив, що мав зустріч саме із Зеленським), намагаючись перекласти все, як зазвичай нині те робить влада, на попередників. Мовляв, це вони підписували Мінські угоди, а тепер Фокіну доводиться віддуватися. Але голова ОПУ «забув» про контекст 2014 року, коли ці угоди підписувалися: перед загрозою повномасштабного вторгнення Росії, задля стримування агресора і виграшу часу, аби сформувати міжнародну антиросійську коаліцію. Як і те, що угодовська, по суті, колаборантська політика «визначного діяча сучасності», вже спричинила не тільки шкоду міжнародному іміджеві України як жертві агресії, але й поступову здачу відвойованих кров'ю наших солдат позицій на Донбасі.

Єрмак хоч щось каже. А от Зеленський мовчить. І тому є всі підстави вважати, що він мовчазно схвалює позицію свого повноважного представника на переговорах у Мінську. Може, й більше — інтерв'ю й інші публічні заяви Фокіна були наперед узгоджені з його ляльководом — Зеленським-Солтером. І пристаркуватий «дипломат» — не що інше, як мультяшний ведмедик Волдо у руках президента-коміка.

Ігор Гулик для «ВЗ»