Передплатити Підтримати

Як боротися з загарбниками Криму?

Президент Зеленський привітав президента Туреччини Ердогана з відкриттям ще одного великого родовища газу у Чорному морі

Зауважимо, що один президент привітав іншого не з національним святом чи ювілеєм, а з відкриттям газового родовища. Чи чули ви коли-небудь, щоби хтось привітав президента України з відкриттям газового родовища за всі 29 років незалежності? А родовищ було знайдено чимало. У тому числі у Чорному морі.

Таким болючим є питання газових родовищ для України, що ніхто навіть не зауважив незвичайність такого привітання. Ця болючість має своїм джерелом два явища. Перше і головне — загарбання Криму кремлівськими злодіями газових родовищ. Як на мене, не «рускім міром» і не «славою рускіх моряків» вмотивовувалося це загарбання. А банальною крадіжкою численних родовищ газу в акваторії Криму, вартістю у сотні мільярдів доларів.

Те, що Чорне море є багатим на газові родовища, було відомо і в 1991 році. Але ніхто тоді не уявляв, до якої міри воно є багатим. Не уявляли й у Кремлі. Це багатство стало зрозумілим значно пізніше, коли американська компанія Екссон зацікавилася видобуванням газу біля берегів Румунії, а також у водах Криму на Скіфській площі.

З цього моменту у Кремлі вже не могли спати спокійно уночі, аж поки не захопили ці родовища навесні 2014 року.

Турецька знахідка у західній частині Чорного моря не є дивною, бо ця акваторія є продовженням родовищ, на яких американська компанія Екссон та російська Лукойл вже видобувають газ. Це тільки підтвердило, що Чорне море — найбільший у світі резервуар газу, так само, як венесуельське озеро Маракайбо є найбільшим у світі резервуаром нафти.

Другою причиною, чому тема газових родовищ така болюча для України, є саботаж. Той факт, що, незважаючи на величезні запаси газу на суші й морі, Україна й досі змушена закуповувати за кордоном 10−12 мільярдів кубів газу щорік, вказує на саботаж, який правоохоронні органи чомусь не розслідують. Цей цілеспрямований саботаж у видобуванні газу в Україні, знову ж таки керується з Москви.

Тому з підозрою слід ставитися до зацікавленості у виграші українських тендерів на видобування газу будь-якими російськими бізнесменами, навіть такими, що не голосували у російській Думі за загарбання Криму. Без сприяння цьому саботажу в урядових структурах України таке повільне зростання видобутку газу теж би було неможливим.

Швидке зростання видобутку газу в Україні вплинуло б на зменшення ціни, за якою російський «Газпром» продає його до Європи та Туреччини, — 200 мільярдів кубів на рік.

Зменшення ціни навіть на десять доларів за 1000 кубів коштувало би «Газпрому» два мільярди доларів щорік. І це основна причина, чому у Москві не бажають, щоби газовидобування в нас вийшло навіть на рівень 30 мільярдів кубів. Хоча потенціал українського газовидобування набагато більший: ще у 1975 році видобуток в Україні становив 68 мільярдів кубів газу.

Можливо, Зеленський усвідомлює важливість газовидобування для України і тому поздоровляє президента Ердогана з тим, що Туреччина зможе налагодити видобування газу у Чорному морі і тим створити конкуренцію російському. Бо конкуренція здатна зменшити монопольні ціни російського «Газпрому». Це може зменшити ціни і для українських споживачів, які потерпають від дороговизни на «блакитне паливо».

Але далі починаються дивні нестиковки з цим розумінням газового питання і відповідно ставлення Росії до України.

Мабуть, це відбувається тому, що президент користується електробритвою, а не жилеткою. Бо коли користуєшся електробритвою, то можна не користуватися дзеркалом. А коли намилив підборіддя, то мусиш стояти перед дзеркалом на малій відстані, так що раптом можеш зазирнути у свої очі.

Коли не зазираєш у свої очі, то можна не звернути уваги, що так звана формула Штайнмаєра, є лише констатацією послідовності дій: спочатку вибори під дулом російських автоматів на окупованій території Донбасу, а потім ті автомати разом з танками та артилерією забираються до Росії.

Але якщо погоджуєшся на вибори під контролем окупантів, то не тільки згідний з втратою суверенітету в очах усіх сторонніх оглядачів, але й ніколи не досягнеш виводу окупаційних військ. Бо після виборів на окупованих територіях загарбники зажадають представництва у законодавчій і виконавчій гілках влади України. Вони захочуть посад міністрів, генпрокурора, начальника Генштабу ЗСУ, голови СБУ тощо. А також і змін до Конституції. І якщо вони досягнуть цієї мети, то вже немає значення, виводять вони танки чи ні.

Тому надзвичайно важливо інколи голитися жилеткою. Бо коли бачиш свої очі у дзеркалі, можеш раптом зрозуміти, що брехати самому собі є подвійною дурістю. Бо коли брешеш іншим, то будеш вічно горіти у пеклі, але на цій тлінній землі можеш тимчасово мати вигоду. Але коли брешеш самому собі, то і тут будеш мучитися, й у пеклі страждати. Брехати самому собі, що Росія за виконання якихось дрібних вимог добровільно виведе війська з окупованих територій, призведе лише до подвійних мук. Очевидно, значно розумніше сказати собі правду: «Росія не виведе озброєння з окупованих територій ні за яких обставин».

Що з цього випливає? Замість розмінування ділянок на лінії зіткнення, слід встановлювати протитанкові їжаки та мінні поля вздовж усього кордону з Росією, а не тільки на Донбасі. Бо весь кордон, а також узбережжя Азовського моря, слід вважати лінією зіткнення. Бо такою вона стане тої самої миті, як буде введено до експлуатації Північний потік-2. На жаль, він все ж таки буде введений до експлуатації, хоча і з затримкою через спротив американського уряду.

Водночас прискореними темпами слід зміцнювати засоби протиповітряної оборони і військове співробітництво зі США.

Де взяти гроші на прискорене будівництво військової інфраструктури і збільшення військової могутності ЗСУ?

Поки що податки можна не збільшувати і залишити витрати на оборону у межах 5% від ВВП, які затверджені Верховною Радою.

Але як тільки стане відомою дата введення до експлуатації Північного потоку-2, слід відмінити всі передбачені у бюджеті субсидії на так звану «зелену енергетику», закупівлю вугілля та інші допомоги олігархату. Ці заощадження необхідно скерувати для захисту Харкова, Чернігова та Азовського узбережжя.

Чим сильнішим буде боєздатність ЗСУ, тим довше Росії знадобиться готувати великомасштабну операцію. І тим важче буде наважитися на неї, якщо нелегко передбачити тривалість війни та її наслідки. А виграш часу вже дає надію, що якісь події чи явища допоможуть запобігти вторгненню. Однією з надій є наша біологічна зброя у вигляді донецьких чиновників та бізнесменів, які разом із Януковичем втекли до Росії. Нам потрібно, щоби вони працювали на державній службі у Росії. Звісно, хтось з них швидко попадеться на порушеннях закону і буде покращувати інфраструктуру російської Далекої Півночі на лісоповалі, виготовленні шпал і будівництві залізниці Воркута -Тіксі.

Але дехто втримається. І це нас врятує. Бо за короткий час у російському бюджеті просто не стане коштів на війну з Україною. Російські чиновники теж вміють красти з бюджету, але швидкість, з якою вони це роблять, не до порівняння з донецькими. Вірулентність донецьких чиновників у порівнянні з російськими — це як ковід у порівнянні зі звичайним грипом. За два-три роки у бюджеті Росії грошей не стане, навіть як вони збільшать продаж газу до Європи з 200 до 300 мільярдів кубів на рік.

Державні відзнаки України будуть чекати на них, коли їм вдасться це зробити. А до того часу наші прикордонники мають пильнувати, щоб жоден з них не перетнув державного кордону України. Бо цим можна зіпсувавати усю гру.