Передплата 2024 «Добрий господар»

Не чіпайте "потерпілого"

Здавалось би, нічого особливого: Зеленський-Голобородько взявся розносити пенсіонерам пошту. Записав черговий "відосік", побачив нарешті глибинку країни, якою керує ось уже понад рік, і в якій прожив вже майже 43. Тільки от зарплату цей "листоноша" отримує не таку, як його тимчасові колеги – поштарі з тисяч сільських відділень. А на пенсію своєї клієнтки високоповажний "народний президент" дивиться навіть не як на мале пиво…

Але ж не просто так Зе! з почтом навідався у херсонський заґумінок. Він взагалі нічого не робить просто так. Здебільшого, для поліпшення власного просілого рейтингу, а у цьому конкретному випадку — ще й порятунку від електорального провалу на місцевих виборах своєї партії. Тобто надавши непередбачену суспільним договором і власними повноваженнями послугу невідомій селянці у ролі листоноші, президент, мабуть, тепер розраховуватиме на її голос у скарбничку «Слуги народу» 25 жовтня. Баш на баш, — як пересічний ґендляр.

У херсонському епізоді — вся сіль популізму. З одного боку, спільнота цілком усвідомлює, що очільник держави грає вар'ята, з іншого, — в Офісі президента, надимаючи щоки, говорять щось про серйозність намірів свого хедлайнера у справі реформування збанкрутілої Укрпошти. Причому, тертий калач-обиватель, підозрюючи фальш і облуду, все ж сподівається: «А раптом…». А раптом станеться диво, і той, хто наобіцяв «купу арештантів», враз візьметься виконувати свої несосвітенні прожекти. І знову гріє душу «хатокрайнього» чоловічка мрія про «доброго царя» і манну небесну.

Якщо хтось цікавиться млявою реакцією Володимира Зеленського та його команди на події у Білорусі, то відповідь лежить на поверхні. Зе! дуже хоче бути схожим на «Луку», ментально вони — одного популістичного поля ягоди, хоча різниця у віці, досвіді правління, зрештою, терміні перебування в умовах «радянської зони» між цими двома персонажами — разючі. Обидва відчувають себе «пупами землі», «батьками нації», без яких сонце не встане. Обидва безпідставно приписують собі шляхетні риси: чесність, справедливість, емпатію до ближнього. Обидва люблять просторікувати про мир і стабільність. Обидва не проти «зазирнути в очі Путіну». Але коли доходить до справи — то маємо звичне: навпаки. У найвизначальніші моменти протестів і в Києві, і тепер — у Мінську — обидвох «кормчих» годі було зі свічкою відшукати. Чесність та емпатія правителів вилазить боком і у нас, і в сусідів фальшуванням виборів, покриванням «своїх» (у Зеленського це особлива риса, бо куди не плюнь — свої), а також невиправданою жорсткістю втихомирення інакодумців. Не хочу бути злим віщуном, але чомусь мені видається, що у схожих до білоруської ситуаціях Зеленський діятиме аля «бацька».

А бажання помітити щось, крім трьох літер «КҐБ», в очах кремлівського довгожителя, і для Білорусі, і для України завершується кроками у напрямку капітуляції.

Хоча принципу «Ти мені — я тобі» ніхто, звісно, не скасовував.

Але повернімося до візиту «його величності» Зе! у гущу мас. У принципі, він — дрібничка, порівняно з тим, як це правило застосовують у речах набагато серйозніших. Я б сказав, навіть принципових.

Минулого тижня зовсім непомітно і без зайвих «відосіків» від ОПУ промайнула дуже цікава новина. Вища рада правосуддя закрила дисциплінарну справу проти судді Печерського райсуду Києва Світлани Смик. Нічого, здавалося б, особливого, тим паче, що не кожному пересічному під силу розібратися у нашому правничому крутійстві. Але перша скарга з'явилася півтора року тому — і не від якоїсь там херсонської тітоньки. На суддю скаржилося НАЗК, бо та, мабуть, теж за принципом «баш на баш» рятувала експоліцейського від відповідальності за неподання декларації.

Другу скаргу на суддю в листопаді 2019 року подав потерпілий у кримінальній справі про шахрайство, яку розглядає колегія на чолі зі Смик.

Чоловік теж пожалівся, що засідання призначають зі «значними інтервалами» і справа більше року залишається нерозглянутою.

У грудні 2019 року Вища рада правосуддя об’єднала дві скарги проти пані Смик.

І раптом, після тривалої тяганини, дисциплінарне провадження проти «неповороткої судді» ВРП закриває. З чого б це? Все дуже просто: Світлана Смик закрила справу проти… президента Зеленського. На прохання того ж таки НАЗК пані Смик мала б розглянути інцидент, коли Зе! у 2019 році вчасно не повідомив про зміни в своєму майновому стані — продаж облігацій внутрішньої державної позики і отримання 2,6 мільйона гривень від цього. По суті дрібничку — адміністративний штраф, передбачений за таке правопорушення високопосадовця, — хтось повважав серйозною плямою на репутації «першої особи», і суддя закрила справу через недоторканність президента, передбачену законом.

Якщо це не корупція — то що? Прагнення Володимира Олександровича довести свою безкарність і вседозволеність дій? Його внутрішнє переконання, що саме за формулою «баш на баш» вирішуються усі решта державних та міжнародних справ? Чи, може, підсвідоме плекання особистого гіпереґо?

Дозволю собі нагадати про ще одну справу, у якій також фігурує Зе! Правда, у ролі «потерпілого». Від двох гострих на язик українських жінок, які відважилися сказати президентові щось зовсім не схоже на солодкі трелі його «придворних» — Софії Федини та Марусі Звіробій. Якщо виходити з улюбленого Зеленським принципу «ти мені — я тобі», то справу можна залатвити. Річ тільки у ціні, на яку навряд чи погодяться обидві фігурантки. А, отже, процес над ними має бути настільки показовим, щоб інші зареклися чіпати «недоторканого». Тільки от чи зважатимуть на такі захцянки Зеленського ті, хто по-іншому бачить перспективи країни і стосунки у ній між владою та народом?

Ігор Гулик для «ВЗ»

Схожі новини