Адвокати диявола

Гасло, з яким «слуги» вирушать в електоральний похід, інфантильне і дивне. Інфантильне — через намагання уникнути відповідальності, дивне — бо викриває секрет Полішинеля про те «наскільки далекі вони від народу».

«Україна — це ти!» — не тільки екстракт банальностей, але й підсвідоме відмежування пропрезидентської сили від свого виборця. «Україна — це ти!» — визнання того, що при владі люди, які не відчувають не те, що ментального зв'язку з українством, ба, відкрито підкреслюють його відсутність. Бравада колишніх виборчих перегонів, з їх «посадками навесні», «зробимо їх разом», «кінцем епохи олігархів» здулася, мов святкова повітряна кулька на фасадах щойно відкритих крамниць, і залишилися лише пожмакані шматочки, — різнобарвні, але жалюгідні.

Натомість у цьому гаслі чітко прочитується меседж «іншості» владоможців, їхнього паралельного світу, їхніх мотивацій і, скажемо так, — кінцевої мети. «Слуги» не ідентифікують себе проукраїнською силою, бо вони «не є Україною».

У цьому контексті знаковим виглядає й інший, відвертіший і ризикований намір «слуг» співпрацювати після виборів з ОПЗЖ Медведчука. Чому пропрезидентська партія зупинила свій вибір на відверто проросійському проєкті кума Путіна? Як можна зрозуміти з пояснень деяких представників «монобільшості», «у них (керівництва ОПЗЖ. — Авт.), на відміну від „Голосу“ або „ЄС“, немає ідеологічних вимог — вони прагматичні і зрозумілі». Ба більше! «Слуга народу» провела соцопитування своїх виборців, щоб з'ясувати, з якою з партій після виборів може створити коаліцію у місцевих радах і не розгубити рейтинг. Так от, за даними цього опитування, половина адептів Зе! не проти співпраці з «медведчуківцями».

Відсутність ідеологічних вимог не повинна дивувати. Бо і самі «слуги» воліли б бавитися в ідеологію на потребу часу (згадаймо і про «лібертаріанство», і «соціальний лібералізм», й інші світоглядні розумування, зокрема Руслана Стефанчука). До того ж, їхній головний виборець — такий же інфантильно-байдужий. Яку ідеологію, крім холодильника й телевізора, сповідує обиватель?

Але отут і корінь проблеми. Бо ОПЗЖ насправді — це ідеологічний проект, загорнутий у фантик обивательських інтересів. Проект, скроєний за лекалами «русского міра», базований на його фундаментальних засадах — антиамериканізмі, запереченні європейської інтеграції, на мемах «мижебратья» і «какаяразніца». Насправді все це є витонченою пропагандистською зброєю кремлівських стратегів.

Підозрюю, вибір партнера у майбутній коаліції почасти спричинений бажанням «слуг» якось поділити з ОПЗЖ електоральний пиріг, домовитися в округах, де Зе! кандидати не матимуть шансів. Зокрема, на Південному Сході) домінує медведчуківсько-бойківська сила. Але тільки почасти. Бо насправді ці дві сили є близнюками — і за ідеологією (що ретельно приховують), і за метою, і за розумінням вектора, яким мала б рухатися «їхня» Україна.

Не випадково міністр закордонних справ Дмитро Кулеба пробує нав'язати суспільству думку про «міфічну» проросійськість президента Зеленського. «За час спільної роботи у мене не було жодної підозри про якусь „проросійськість“ президента Зеленського. Він на 100 відсотків проукраїнський. Він хоче бачити Україну не просто сильною у світі, а й здатною, коли потрібно, обійняти (когось), а також, коли потрібно, дати по зубах».

Що Зеленський «хоче бачити» — питання з питань. Але ось на що Зеленський заплющує очі — видно неозброєним оком. «Проукраїнський» президент толерує присутність у своєму Офісі відверто російських агентів впливу. І не тільки толерує, але й дбає про посилення їхніх позицій. Призначення Олега Татарова заступником глави ОПУ (куратором силових структур) лише посилює враження про ретельно вибудувану стратегію знецінення здобутків Майдану, курс на реванш із подальшими, невтішними для України наслідками. Бо заступник начальника Головного слідчого управління МВС часів одіозного Захарченка, людина, що розповідала на всіх можливих майданчиках — серед них — і міжнародних, — що Небесна Сотня — це жертви… самих майданівців (!), з тієї когорти, яка «не поступається принципами». Зрештою, те, що Олег Татаров досі виступав у ролі адвоката «незалежного журналіста», відвертого українофоба Андрія Портнова, свідчить саме про цю рису новопризначеного. А також про те, що найближчим часом нам слід чекати нової хвилі репресій проти майданівців, активістів, ймовірної реанімації ідеї про скасування амністії учасникам Революції Гідності, чергових шитих білими нитками справ проти націонал-демократичної опозиції.

Скільки б Кулеба не говорив про «проукраїнськість» Зеленського, те, що перша особа країни послідовно поповнює кадрову обойму скомпрометованими персонажами з минулого, доводить протилежне. Бути «проросійським» — не означає вголос поділяти ідеї імперського «царя» чи ходити у кокошнику. Проросійськість Зеленського навіть не у його ментальній культурі малороса. Вона — у його потуранні ультиматумам, проханням, вказівкам Кремля, у його нездатності чинити спротив ефесбешним спецопераціям, які сіють страх і розчарування серед спільноти. А ще — у його фактичній адвокатурі сил, які аж ніяк не бажають Україні успіху, у тому, що він досі боїться вичавити з себе правду про окупанта і агресора.

Усе це ставить Зеленського на один щабель з «адвокатами диявола» — Портновим, Татаровим, Медведчуком… Погодьтеся, роль негідна для справді українського президента.

Ігор Гулик для «ВЗ»