Передплатити Підтримати

"Чорні лебеді" для Зе!-малороса

Якщо вірити Нассіму Ніколасу Талебу та його бестселеру «Чорний лебідь», історія людства видаватиметься ланцюжком обумовлених випадковостей...

Перемогу на виборах 2019 року учорашнього коміка, фактично телевізійної голограми намагаються теж пояснити цілим комплектом причин. Але, як на мене, «чорним лебедем», який обумовив вікторію, а відтак і становлення Зе! режиму, стало малоросійство переважної частини зовні українського люду.

Однак Зеленський і Ко, мабуть, і не підозрювали, що їхня перемога буде пірровою, а їм варто було бодай на хвильку замислитися над тим, що малоросійство, байдужість та пацифістська облуда, філософія «какойразніци», пригожі інструменти для здобуття влади, — апріорі є й «чорними лебедями» для її краху.

Нині важко передбачити, яка саме дрібниця стане «чорним лебедем» для Зе! режиму: за півтора року цих зловісних «птахів» назбиралася ціла зграя. Чи це буде якийсь черговий вибрик цілковито розпоясаних депутатів з «монобільшості», щось на кшталт «безаналу» Яременка чи «собаксів» Брагаря. Судячи з тих кандидатів, які «Слуга…», скутий конвульсіями плінтусового рейтингу, пропонує на місцеві вибори, ще не раз почуємо настирний стукіт «з дна». Чи такою птахою стане ненаситне бажання Зеленського зустрітися і зазирнути у вічі Путіну з надією на ефемерний та спотворений «мир» (до слова, Талеб дуже чітко окреслив цю тактику, навіть не підозрюючи, мабуть, про існування фронтмена Кварталу: «Щоб упіймати Чорного лебедя, слід самому шукати зустрічі з ним»). Може, таким знаком вже став для «зеленого генералісимуса"-гуманіста стражденний морпіх Журавель, який чотири доби умирав від ран…

А хто гарантує, що оспіване ОПУ «всеохопне перемир’я», фактично роззброєння та деморалізація війська перед обличчям ворога, який не вважає себе зобов’язаним до жодних пактів чи угод, не стане спусковим гачком для тотального, як кажуть в армії, килимового бомбардування бездіяльної капітулянтської влади малоросів? Байдуже, що ціна, заплачена за чергову спробу улестити агресора фантазією про «всезагальне», «міжгалактичне» перемир’я — це кров, це злість тих, хто не звик плазувати перед окупантом. Головне — самообман влади і омана громадян, бо у відповідь з «тамтого боку» — знову звичне — «ми не гарантуємо припинення вогню, бо не є стороною конфлікту», знайоме до оскоми — «настамнєт». В основі цього самообману — малоросійство, ще ж бо Леся Українка зауважила, що воно — «це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція».

Влада, здається не розуміє, що є притомні громадяни, здатні порівняти месиджі з Банкової і з Кремля, і зауважити у різниці між ними — прірву. Зе! режим, з його «експертами», радниками та «аналітиками» не здатен усвідомити, що нагромадження брехні лише розширює для Москви поле для маніпуляцій фактами, дискредитації не стільки України, як самого Зеленського. Цього — дискредитації, з неухильним падінням рейтингу, як вогню, він боїться. Не тільки тому, що заплутався у власних обіцянках, неправді і притаманній павичеві браваді, а тому, що чудово знає, що таке розчарована і роздратована публіка. Від любові до ненависті — один крок.

А, може, чаші української Феміди настільки переповняться кривосуддям та політично сфабрикованими справами, що останньою краплею, «чорним лебедем» стане безпрецедентно несправедливий вирок якогось Вовка чи сірого районного стряпчого…

Може, недаремно наш «креативний» міністр юстиції завчасно готує подарункові в’язничні сертифікати, навіть не усвідомлюючи, що ними змусять скористатися тих, хто нині вважає себе вічним і безкарним?

Ніхто не знає, що і коли зірве маску з очей, вирве біруші з вух і змусить заговорити суспільство на повний голос…

Але це прозріння стане добрим уроком для тих, хто досі ще сподівається вижити з вірусом малоросійства. Бо Зеленський, радше, симптом, а не причина. Симптом того, що насправді 73-відсоткова маса — це питома вага тих, хто не розуміє, де, чому і для чого живе. Майкл Льюїс, автор скандальної книги про Трампа «П'ятий ризик», дішов висновку, що «ми не обираємо таких неосвічених і безличних, якщо тільки не дійшли до точки, у якій настільки недооцінюємо і не розуміємо того, чим ця людина керуватиме». Вони справді не розуміють. Чого варте одкровення одного із новоспечених слуг про те, що до приходу у Верховну Раду він навіть не усвідомлював, наскільки Україна багата… Авжеж, «два бакси в очах» штовхають на відвертість. Звичайна малоросійська недооцінка перспектив власної країни, позбавленої імперських пут, відкритої для світу, здатної оборонятися і перемагати.

Є в цій історії і дещиця оптимізму. Країна Зе! режиму стане «чорним лебедем» для малоросійства як світогляду, життєвої філософії, поведінкових звичок і повсякденних практик.

Ігор Гулик для «ВЗ»