Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Розмивання ворога: чому Зеленський звинувачує Порошенка і Турчинова, а не Росію

Зеленський звинувачує у здачі Криму і Донбасу Порошенка і Турчинова, але чомусь не російську резидентуру в СБУ і безпосередньо Росію.

Перепалка, яка виникла між одним топ-спікером фракції «Слуги народу» і п’ятим президентом України Петром Порошенко в ефірі програми «Свобода слова», викликала масу обурень серед коментаторів. Ірина Верещук спробувала розповісти, що 12 червня 2014 року, коли бої за український Донбас йшли на повну силу, Порошенко нібито привітав Путіна з Днем Росії. Петро Порошенко в рекламній паузі підійшов до депутата Зеленського з вимогою вказати джерело новини. Верещук спробувала викрутитися, посилаючись на «24 канал». Однак спільні зусилля ведучого і Порошенка змусили її визнати, що джерелом цієї давньої новини був прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. Насправді адміністрація президента Порошенка вже тоді дала вичерпні пояснення щодо дзвінка.

Можна було б не дивуватися маніпуляціям пані Верещук. Адже риторика цього публічного криголама «Слуги народу» не вперше дивним чином збігається з позиціями проросійських діячів, таких як, наприклад, Медведчук. Свого часу Ірина переконувала українців у шкідливості розриву договору про дружбу з Росією, безпосередньо обманюючи телеглядачів словами про те, що подібний договір з Росією є навіть у постраждалої від російської агресії Грузії — хоча договір ніколи не було ратифіковано цими країнами.

Пригадую, як в одній розмові зі мною під час рекламної паузи Верещук — до речі, член комітету з питань нацбезпеки — переконувала мене в тому, що українська спецоперація, яка дозволила нам добувати з Росії дефіцитні лопаті для вертольотів, — це державна зрада. Можна було б залишити Ірину наодинці з власною совістю, якби подія не була частиною великої санкціонованої президентом Зеленським публічної кампанії.

Ще за тиждень до маніпуляції Верещук президентський офіс розгорнув свої інформаційні війська проти ворогів — Порошенка, Турчинова та їхньої спадщини. Головний наратив кампанії полягав у тому, що воювали за Крим і Донбас всі ці роки якось погано. То Слов’янськ з Краматорськом неправильно звільнили — а один зі спікерів Офісу президента навіть договорився до того, що ніякого звільнення не відбулося. То, як виявилося, ДБР зацікавилося питанням походження чергових російських деталей в системі наших ППО.

Але вишенькою на торті, звичайно ж, стали кілька заяв Зеленського і його апарату. По-перше, у привітанні з нагоди визволення Слов’янська Офіс президента знову забув про існування держави Росія та російського співробітника ФСБ Ігоря Гіркіна. Це місто наша армія, виявляється, звільнила від віртуальних незаконних збройних формувань. Нам лишається вгадувати, від яких саме — можливо, в Україну вторглися бойовики ІДІЛ, або «Тигри звільнення Таміл-Ілама» вирішили відродити свою діяльність саме на території нашої країни. По-друге, у своїй промові з нагоди дня Військово-морських сил Зеленський заявив про те, що українці не пробачать не тільки тим, хто анексував Крим, а й тим, хто не дав морякам захистити український півострів.

Як людина, певною мірою причетна до подій на початку 2014 року — нехай більше як спостерігач і зрідка — радник, прекрасно пам’ятаю, яким чином і хто не дав нашим морякам захистити півострів. Особливо добре пригадую історії про те, як на бік Росії перейшли практично всі спецслужби і значна частина дислокованих на півострові українських військовослужбовців. Тоді як актор Зеленський гламурно тусив у Мексиці, ми в Києві рвали волосся від того, що накази, які віддаються на півострів, просто не виконуються. Як виявилося згодом — деякі командири частин рапортували про оборону своїх позицій, попиваючи чайок спільно зі співробітниками ФСБ і офіцерами російського флоту.

Пам’ятаю, як після початку операції із захоплення Криму було підраховано кількість боєздатних військовослужбовців в армії. Їх виявилося 5000. Так само пам’ятаю і опір окремих кримських частин, солдати, моряки і офіцери яких, незважаючи на погрози і шантаж життями сімей, не зрадили присязі.

Пам’ятаю, як починалася війна на Донбасі — а тоді, зазначу, ні в кого не було сумнівів у тому, що Донбас почався, зокрема, для того, щоб ми забули про всяке військове втручання в Криму. Пам’ятаю багато з того, про що досі не можна розповісти. Можливо, пам’ятав би і Володимир Зеленський, якби у 2014-му не був настільки байдужим до того, що відбувається у своїй закривавленій країні.

Утім, якщо вже не пробачати — то таки є кого. Відповідальність за анексію Криму Росією, зокрема, несе проросійське керівництво України 2010−2014 років. Той самий горезвісний режим Януковича, в медіаобслуговування якого був з усім доступним йому ентузіазмом включений майбутній шостий президент України.

Російські громадяни на чолі армії та спецслужб, розвал усіх боєздатних частин, окремий поверх для співробітників резидентури ФСБ прямо у штаб-квартирі СБУ на Володимирській, 33. Не пригадую, щоб Володимир Зеленський особливо жартував на ці теми.
І якщо називати прізвища, то це будуть прізвища Януковича, Медведчука, Саламатіна, Єжеля, Якименка, Захарченка, але ніяк не прізвища Турчинова або Порошенка. А також прізвища усіх тих представників п’ятої колони Москви та її корисних ідіотів в українській політиці, які систематично зривали спроби нашої євроатлантичної інтеграції. До речі, яка там позиція щодо НАТО у самого Володимира Олександровича? Пригадую, що замість чітких заяв про необхідність інтеграції, з боку зелених політичних боліт лунає виття про референдум.

Усією своєю поведінкою Володимир Зеленський демонструє, що його справжній ворог — не Росія, а Петро Порошенко та його команда, яка взяла на себе відповідальність за країну. Спільно з українським народом відбила третину окупованих територій. Консолідувала проти Росії весь світ. Зуміла вибратися з однієї з найстрашніших криз. І, як-не-як, залишила у спадок Зеленському державу зі зростаючою економікою, боєздатною армією та суб’єктною зовнішньою політикою. Ми навіть не уявляємо, як би поводився в умовах таких критичних загроз і викликів Володимир Зеленський. Тобто приблизно уявляємо, але дипломатично мовчимо.

Політика — жорстоке і конкурентне середовище. У політичній боротьбі дозволено багато чого, але ніколи заради політичного красного слівця або перемоги над опонентом не припустимо підривати основи самої держави. Політичні репресії, що їх чинить Володимир Зеленський, ставлять хрест на перспективах нашого демократичного і цивілізованого розвитку.

А погрози покарати попередників за «здачу» Криму, якої не було, просто грають на розмивання російської відповідальності за анексію та агресію, додають енергії кремлівській п’ятій колоні та налаштовують проти Зеленського й так схвильованих роком його правління патріотів. Кремль буде аплодувати будь-яким заявам, а тим паче кримінальним справам на цю тему. І незважаючи на те, що останнім часом Зеленський відчуває дефіцит оплесків — навряд чи путінські овації будуть йому надійною опорою для перебування на своїй посаді.

Джерело

Схожі новини