Передплатити Підтримати

(Не)кухарчині діти, або Реінкарнація табачників

В українській політиці часів незалежності завжди присутні персонажі, прізвища яких ставали маркерами явищ, тенденцій і поведінки наступників. Одіозні фігури йшли самі або їх змітали з політичної шахівниці, але серед нових рекрутів у владних коридорах можна зауважити типажів з рисами, до болю схожими "папередніков". Їх діяння чомусь неодмінно ставали і стають граблями для наступників.

Дмитро Табачник, ексголова адміністрації Леоніда Кучми, гуманітарний віце-прем'єр у Кабінеті Віктора Януковича і міністр освіти і науки в уряді Миколи Азарова, без сумніву, належить до цієї когорти. І попри те, що після Революції Гідності цей наділений величезними повноваженнями чоловік з репутацією українофоба, не подає жодних сигналів зі свого політичного забуття, його справи знайшли стійких та затятих послідовників серед правлячої Зе! Команди.

Здається, вже усі висловилися про дуже двозначний закон, який дозволяє усім громадянам України, які живуть на тимчасово окупованих територіях, вступати до вищих навчальних закладів з особливою пільгою — не склавши ЗНО. Цим рішенням влада особливо увиразнила й акцентувала свою позицію: в Україні є «білі» і є «чорні» громадяни, «якісні» і «неякісні» діти, і жодна словесна еквілібристика адвокатів Зеленського не здатна заперечити цього факту. Бо я недаремно наголосив на тому, що закон стосується усіх громадян України з ОРДЛО, оскільки до вишів на вільній території матимуть право вступати без зовнішнього незалежного оцінювання не тільки діти-випускники шкіл. Серед «спраглих» до знань прогнозовано з’являться й учорашні випускники геть інших «університетів» — учасники терористичних угруповань, «шахтарі і трактористи», які 2014-го часто відвідували донецько-луганські «воєнторги» з метою придбання «підручників» та «методичок». І цілком прогнозовано студентські квитки дозволять їм вояжувати усією Україною, та ще й на пільгових підставах. Не виключено, що, крім книжок, у їхніх наплечниках можуть виявитися й невластиві для науки речі…

Попри реальну небезпеку розповзання сепаратистського тероризму всією країною, запровадження пільги (читай — привілею) дуже вже схоже на табачниківський закон про середню освіту, який 2010 року часу скасував 12-річку, бо, на думку Табачника, — тодішнього міністра науки і освіти, — для сільських шкіл забракне і вчительських кадрів, і автобусів, і ресурсів, і… Прогресивна освітянська (і не тільки) спільнота назвала цю «реформу» законом про «кухарчиних дітей», маючи на увазі сумновідомий циркуляр 1887 року міністра освіти за імператорства Олександра ІІІ Івана Делянова, згідно з яким «за неухильного дотримання цього правила гімназії і прогімназії звільняться від вступу у них дітей кучерів, лакеїв, кухарів, праль, дрібних торговців і схожих людей, яких, за винятком хіба наділених незвичайними здабностями, не варто виводити зі середовища, до якого вони належать».

Тож нинішня пільга — безперешкодно і навстіж відчиняє двері українських вузів усім охочим з ОРДЛО — є чимось схожим і на циркуляр Делянова, і на закон Табачника, з тією лише відмінністю, що у ролі «кухарчиних дітей» виявиться абсолютна більшість громадян неокупованої України.

Згадка про сумновідомого Табачника принагідна і для іншої ситуації, яка, мабуть, ще не набула особливого розголосу, але має усі шанси перерости у грандіозний скандал. Міністр культури Олександр Ткаченко свавільно відкликав кандидатуру львів’янина Святослава Літинського на посаду мовного омбудсмена, замінивши докторкою наук із державного управління, професоркою Світланою Броніковою. Сам Літинський відреагував, вказавши на незаконність самоуправства Ткаченка. Але, гадаю, вірний учень Дмитра Табачника проігнорував право не тільки з міркувань суто управлінських. Ну, навіщо в уряді затятий галичанин, який досі, без належних на те повноважень, успішно боровся за права української мови не тільки проти транснаціональних корпорацій і брендів, але й проти туповпертих чиновників, зокрема очільника МВС, які демонстративно зневажали державну мову? Навіщо у владі патріот, репрезентант «кухарчиних дітей», оборонець мови, яку свого часу Дмитро Табачник назвав «говіркою вузького прошарку населення України»?

Я не даремно згадав про галицьке коріння Літинського. Коли йшлося про галичан, то українофоб Табачник не добирав слів, впадав у якийсь людиноненависницький раж: «Після Майдану ключові позиції у державному керівництві посіла „скунсова порода“, яка прикриває зневіру манією „національної“ церкви, інтелектуальне зубожіння — „думанням по-українськи“, культурну вторинність — знищенням традиційної українсько-руської культури». Фанатичне антигаличанство Табачника дало тоді підстави письменникові Василю Шкляру для такого висновку: «Ксенофобія в Україні культивується владою на державному рівні». У колах книговидавців «Діму Табачника» відверто називали нацистом.

Ми іноді дуже легковажно кажемо про поступову маргіналізацію «совка» і «руськомірщини» в сучасній Україні. Однак, як бачимо, вони живі і настільки, що успішно реінкарнуються в Україні за будь-якої слушної нагоди. І те, що Зе! Команда кишить відвертими реваншистами або ж їхніми вірними адептами, — зайвий привід замислитися над вибором тих, хто змирився зі статусом «кухарчиних дітей» — малоросів і сповідувачів «какойразніци».