Біле невільництво

Та, якщо придивитися, схожості між двома сторонами вражають. Почнімо з рабовласництва. У Європі воно було скасоване приблизно тоді ж, коли й у Сполучених Штатах. На Волощині (території сучасної Румунії) торгівля циганами (народ, нині відомий як роми, або ромали) припинилася тільки 1856 року. У Російській імперії кріпаків звільнили лише 1861-го. У США Тринадцяту поправку до Конституції про скасування невільництва було ухвалено 1865 року. У середині ХVI століття, приблизно в той самий час, коли перші європейські поселенці почали привозити невільників у Північну Америку, такий собі Михайло Литвин описував, як татари кастрували невільників, «відрізали їм вуха й носи, обпікали щоки й лоби розпеченим залізом і змушували працювати в ланцюгах і кайданах удень та сидіти у в’язницях уночі». Годували невільників поточеною червами дохлятиною. А молодих жінок тримали для «хтивих задоволень» господарів.

Невільництво повсюди лишило по собі велику спадщину: наприклад, дивна неоригінальність латвійських та естонських прізвищ бере коріння з початку XIX століття, коли невільникам нарешті дозволили обирати імена. Скрутне становище ромів — номінально вони вільні, але на практиці масово потерпають від економічних, соціальних і політичних утисків — перегукується з досвідом афроамериканців.

Можна також провести паралелі з розправами над корінними американцями в Індіанських війнах із середини до кінця XIX століття. У 1860-х роках Російська імперія знищила Черкесію: сотні тисяч нажаханих і голодних людей тікали від геноциду. Нащадки тих, хто вижив, досі мешкають у Сирії та на інших територіях колишньої Османської імперії. Геноцид спіткав їх напередодні виникнення сучасних комунікацій у регіоні, переважно ізольованому від решти світу. Історія майже забула долю цього народу, поки Олівер Буллаф не відкрив світові цю трагедію в книжці 2011 року «І буде наша слава великою» («Let our Fame be Great»).

Східноєвропейцям добре знайома боротьба афроамериканців за справедливість і вшанування пам’яті.

Цього місяця естонці, латвійці й литовці, а також поляки, румуни й українці вшановують роковини радянських депортацій. Людей примусово переселяли й поневолювали за допомогою товарних потягів, а не кораблів на сумнозвісному Середньому шляху («Середній шлях» — частина маршруту «Трикутної торгівлї» між Африкою, Новим світом та Європою, по якому захоплених африканських рабів доставляли до Північної та Південної Амирики — Ред.). Проте голод, спрага, страх і приниження (та й рівень смертності) були дуже схожими.

Звісно, все інакше було в Росії, де невільництво запровадили не загарбники з-за кордону, а місцеві правителі. Як зазначив Алєксандр Еткінд у своїй сенсаційній книжці «Внутрішня колонізація: імперіалістський досвід Росії» («Internal Colonization: Russia’s Imperial Experience», 2011), російська особливість полягає в тому, що правителі ставилися до власної країни так само, як інші імперії ставилися до іноземних домініонів. Безжальна експлуатація природних ресурсів (хутро й лісоматеріали за Романових, мінеральні ресурси за радянських часів) поєднувалася із безсердечною зневагою до більшості населення. Одне слово, Росія — водночас і винуватиця, і жертва імперіалізму.

На тлі бурхливої реакції на жорстокість американської поліції чимало країн Заходу починають ставити глибші запитання про свою історію. Це нелегко почасти тому, що постає необхідність спокути за злочини, а почасти тому, що вже пізно. Такі питання підкреслюють викривлений, амнезійний підхід до власного минулого. Далекі від США жертви російського й радянського імперіалізму мають уболівати за протестувальників. Бо настане і їхній час.

***

Росія продовжує свій курс на примушення до власного погляду на історичні події. Наприклад, після скандалу довкола пам’ятника маршалу Іванові Конєву в Празі російські спецслужби планували ліквідувати щонайменше трьох чеських політиків, пов’язаних із цією справою. У відповідь на це чеська влада визнала двох московських дипломатів персонами нон ґрата. 15 червня Кремль здійснив дзеркальний крок — вислав двох чеських дипломатів з Росії. Прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков зазначив, що Росія «не терпітиме недружніх кроків з боку Праги».