Що стоїть за справою проти Порошенка?

Ви могли би захищати свого ворога тільки тому, що з ним чинять несправедливо? Чи важливо вам, щоб той, кого ви вважаєте злочинцем, був покараний саме за скоєний ним злочин? Чи байдуже, — аби тільки сидів, — хай навіть за перехід вулиці у неналежному місці? Питання не прості. Адже правосуддя — то відновлення зневаженого права. Тут має бути виправлена завдана шкода. Концепція «яка різниця за що, аби були посадки» — це помста. Така собі радянсько-сталінська м"ясорубка для залякування власного населення. Згадаємо, що слова генерального прокурора СРСР Андрія Вишинського: «Була б людина, а стаття знайдеться» були адресовані не тим, хто перебував в таборах, а тим, хто на волі. Поки що. Розуміння відновлення справедливості як вчинення державою розправи над кимось, хто їй не подобається, і досі живе в головах та душах сучасних українців. Що цікаво, у такого стану речей є і свої замовники, і вигодонабувачі.

Реакція високопосадовців на кримінальні справи проти Петра Порошенка свідчить про те, що у владі не хочуть правової держави. Вірніше, не так. Вони хочуть. Теоретично. Але наполегливо будують щось інше. За словами генерального прокурора України Ірини Венедіктової, справа, за якою Порошенку висунуто підозру, розслідується за заявою голови зовнішньої розвідки. «Голова розвідки — це ж серйозно!», — каже вона. Але одразу ж додає, що інші справи порушені за заявами, в тому числі, й Андрія Портнова. Хочеться запитати: «Громадянин Портнов — це серйозно?». А Іванов, Петров, Сідоров? Чи буде Генпрокуратура порушувати карні справи за їхніми заявами про те, що якийсь політик словами: «Вийди звідси, розбійник», розпалив в суспільстві ворожнечу, чим завдав широким верствам глибокої психологічної травми? Якщо ні, то тоді Портнов, на заяви якого відгукуються і суди, і Генпрокуратура, — це дійсно серйозно. Набагато серйозніше, ніж прокурори, яким Портнов погрожував і в заявах яких пані Венедіктова не побачила підстав для порушення кримінальної справи.

Венедіктова запевняє, що все в порядку. За її словами, справа про «розпалювання релігійної ворожнечі» є неполітичною. Там, мовляв, теж є заява. Нам пишуть — ми відповідаємо. Прекрасна правова логіка. Нагадує часи анонімок, які строчили один на одного мільйони. Дивно таке чути від генпрокурора, адже надання Україні Томосу було суто політичним кроком. Більше того! Це результат роботи багатьох, серед них і третього президента Віктора Ющенка. На нього заяви нема? А якби була? Держава, в якій одним громадянам можна перетворювати правоохоронні органи на власну «розстрільну команду за викликом», а інших тягають судами і допитами — не цивілізована і не правова.

Як відрізнити принципову людину від впертої? Як зрозуміти, чим моральність відрізняється від фарисейства? Треба послухати виправдання влади щодо резонансних кримінальних справ — і все стане зрозумілим. Чого тільки варте зізнання колишнього генпрокурора Руслана Рябошапки, що у справі Шеремета немає ані доказів вини, ані невинуватості. «Слідство триває». Але ж люди-то сидять. Півроку в буцегарні утримуються люди, проти яких нема доказів, і прокуратура це визнає. Ось що говорить нам генпрокурор. Якщо це реформована система правосуддя, то чим вона відрізняється від сталінсько-радянської?

Тож, про принциповість. Влада апелює до натовпу. «Ви ж питаєте постійно, де посадки», — говорить людина, яка мала б розуміти, що кожного разу, коли застосовується «політична доцільність», руйнується фундамент держави. Давайте згадаємо, що «посадки навесні» були передвиборчою обіцянкою нинішнього президента. Саме президенту належить оцінка провини людини: «Вийдіть на вулицю і спитайте сто людей». Цікаво, а якби він пообіцяв розстріли «ворогів народу», його електоральна підтримка була б вищою? Теперішні владці прийшли на посади, звабивши натовп обіцянками розправ. У правовій державі навіть припустити подібне неможливо.

Якщо вам важливо знати, чи хороша людина, яку звинувачують, чи погана, якщо це важливіше для вас, ніж закон, підстави, склад злочину, — то ви належите до прошарку «яка різниця». «Яка різниця, за що його переслідують, він має сісти, тому що вчинив щось інше, за що його не судять». Вчитайтеся. Наскільки абсурдною виглядає така логіка. Наскільки вона аморальна і шкідлива. Якщо вам байдуже, за що сядуть у в"язницю ті, хто вам особисто не подобається — ви не принципова людина. Ви — псевдоупринципований обиватель, який бере участь у перетворені України в антиправове пекло. Захищати принципи, означає відсторонитися від власних уподобань і апелювати до чогось вищого. До права. До закону.

Кейс Порошенка показує, що багатьом українцям байдуже те, що його зараз звинувачують у державницьких рішеннях та проукраїнських кроках, які він робив на посаді. Вони не помічають, як судять не Порошенка. Судять Майдан, добровольчий рух, відсіч агресорові, створення незалежної від Москви Православної Церкви України. Такі люди не думають про це. Вони просто впевнені, що Порошенко був поганим президентом, а тому заслужив. На цій впевненості, ненависті, правовому нігілізмі паразитують ті, хто радо відгукується на заяви «серйозних людей». На жаль, ласий до розправ натовп не розуміє, що Україну зараз руйнують не погані люди при владі — колишній чи теперішній. Держава руйнується в ту мить, коли люди переступають межу і вдаються до помсти. І тут вже не важливо, заради себе вони це роблять, чи заради «майбутніх поколінь». Її руйнують хороші люди з народу. Мільйони хороших людей, яким байдуже, якою ціною втілять їхнє бажання «посадок навесні», навіяне їм «серйозними людьми».

Джерело