Чому Путін так поспішає з обнуленням
Путін і угруповання, яке його оточує, мають намір правити вічно, незалежно від настроїв підданих, у них для цього маса рецептів
Путін — тяжкохворий чоловік, дід, що сидить у бункері, хвору свідомість якого займають три центральні нав’язливі ідеї: перемога у Другій світовій війні, яку він якимось дивним чином приписує собі, заперечення існування України і українського народу, і вічна влада.
Парад для Путіна — це прояв однієї з цих ідей, адже він асоціює себе з перемогою у Другій світовій війні. Є й інше відгалуження цього божевілля — він щороку розповідає нову історію про героїчні подвиги свого батька. Але почнемо з того, що його офіційний батько — ніякий йому не батько, у нього зовсім інша біографія, Путін свого батька не знає. Старенька мати живе досі в Грузії, а в цю сім'ю його прислали. Але батько цієї родини дійсно був охоронцем на заводі в Ленінграді, і саме йому Путін із кожним роком вигадує все нові подвиги, мовляв, він був якимось розвідником, спецпризначенцем, який одного разу сидів у річці й дихав через трубку, ховаючись від німців.
Інша його маніакальна ідея набагато цікавіша, небезпечніша і серйозніша для українців — це ідея підкорення України, ідея про те, що українського народу не існує. Як сказав його улюблений фахівець з остаточного вирішення українського питання Владислав Сурков: «Українство — це розлад умів». Загалом, це все предмет путінської психопатології, пов’язаний в один клубок.
Путін поспішає нескінченно продовжити свою владу, бо у нього є результати закритих опитувань громадської думки, проведених ФСБ. За відомостями хороших джерел у Кремлі, рейтинг у нього лише 17%. Але 17% — це нуль, в будь-якому пострадянському суспільстві (і навіть в українському) завжди існує 17% людей, які голосують просто за будь-яку існуючу владу. Покажіть їм табуретку — голосуватимуть за неї. І чим далі відкладається голосування за поправки до Конституції, тим буде складніше сфальсифікувати голоси.
Але сучасна Росія — це авторитарна, що рухається до тоталітарного суспільства, політична система, для якої взагалі не має значення, як люди голосуватимуть, як люди думатимуть. Путін і угруповання, яке його оточує, мають намір правити вічно, незалежно від настроїв підданих, у них для цього безліч інших рецептів — якась нова військова авантюра, яка дозволить запровадити повний військовий стан і розправитися з усіма невдоволеними, як зі зрадниками. Ці люди не мають наміру йти від влади, вони дуже небезпечні для навколишнього світу, особливо для своїх сусідів, що Україна знає з власного досвіду.
Через суспільне невдоволення оточення Володимира Путіна на якомусь етапі може дійти висновку, що він їм як інструмент влади не потрібен. Адже в чому полягає його цінність? Путін — це прокладка між правлячою клептократією і суспільством, телевізійний продукт, створений у 1999 році в телевізійній пробірці. Мовляв, нас підривають у власних будинках, нам загрожують терористи, а ось чудова людина, яка нас захистить. А от ми встаємо з колін, приєднуємо Крим, возз'єднується російські землі і стаємо великими. Якийсь час вся ця маячня впливала на значну частину населення і забезпечувала перебування клептократів у владі.
Розчарування населення робить Путіна непотрібним. Цілком природно, що правлячій, силовій верхівці може спасти на думку ідея: «А давайте замінимо його на якусь іншу людину з новим міфом і надамо населенню якийсь інший продукт. Так, і заодно звалимо на нього всю відповідальність за важке економічне становище, провал із епідемією». Це непокоїть його, тому він, звісно, нервує. Але це звичайна доля усіх диктаторів. І в історії СРСР це не раз повторювалося, з’являвся новий і оголошував, як у знаменитій пісні Олександра Галича: «Оказался наш отец не отцом, а сукою». Путін такого варіанту боїться. І цей момент дуже небезпечний, адже для того, щоб змінити порядок денний, він може наважитися на будь-яку авантюру, що найбільш небезпечно для України та Білорусі.
