Павуки у банці

І можна було б тільки аплодувати рішучості верховних жреців Феміди, якби не одна дрібнесенька деталь, яка проливає світло на справжні мотиви цієї екстраординарної затії. Йдеться про те, що в одній зі своїх постанов Кабмін зопалу обмежив розмір суддівської винагороди, зарплат держслужбовців, представників правоохоронних органів до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до закінчення карантину. Ну, хіба наші «небожителі» змогли потерпіти таку наругу? Звісно, ні. Можна бути впевненим, що вони таки відсудять свої гроші, а от хто поверне дрібним підприємцям їхні збитки. Зрештою, хто компенсує мільйонам моральну рівновагу, порушену безголовістю урядників?

Коли я пишу про те, що Зе! влада живе у паралельній реальності, не відчуваючи під собою країни, то згадане подання — лише один із численних образків катастрофічного нерозуміння і небажання бодай поцікавитися реальністю буднів пересічних громадян. Натомість руки що президента, що урядовців, що парламентарів та іншої чиновницької раті зайняті іншим — боротьбою за посади, схеми, потоки, впливи. Варто лише почитати довколавладні Telegram-канали, аби очуміти від клубка протиріч, конфліктів, інтриг і пожирання конкурентів. І це не підкилимна гризня бульдогів, бо навряд чи можна назвати бульдогами дрібних шавок, підібраних перед виборами шляхом інтернет-кастингів. Це, радше, схоже на боротьбу нанайських хлопчиків, що здерлися на вершину влади і відчайдушно борсаються, намагаючись втриматися там.

Давід Арахамія у своєму стилі єхидно коментує несхвалення парламентом програми уряду Дениса Шмигаля. А питання ж не у тому, добрий цей документ, чи поганий (зрештою, хто б його читав з публіки, яка читає лише меню у «Велюрі» і смски від коханок). Питання у тому, що Кабмін ставленика Ахметова тримають у підвішеному стані, не надаючи йому річного імунітету, аби у потрібний момент викинути, як використану брудну рукавичку.

Гео Лерос — викривач Дениса Єрмака і його всесильного брата — глави Офісу президента, — робить чергове сенсаційне подання у НАБУ, але годі сподіватися на те, що справа небаченого торгу посадами і брутальної корупції у вищих ешелонах влади завершиться логічним, з точки зору закону, фіналом. Та й сам Лерос не просто так геройствує — налаштувався у похід на мерські вибори у столиці. Саме тому його чергове викриття стосується прокурора Києва Євгена Стояновського і «смотрящого» від ОП у столиці Дениса Комарницького.

Боротьба за фотель, який нині займає Кличко-старший, буде затятою. Від «слуг» туди намилився і Олександр Дубінський. Ще одна фігура з когорти Коломойського, який бодай так прагне відігратися за поразку з ухваленням «банківського» закону.

Декого у позиційних боях за столичне мерство вдало нейтралізували. Як от Олександра Ткаченка — новопризначеного очільника міністерства культури, якого вже охрестили «міністром культу Коломойського».

На довершення — серія кримінальних інцидентів (Бровари, Кагарлик), які стали спусковим гачком для віртуальної пристрілки невдоволених Аваковим «слуг», частина яких відверто вимагали відставки «нетонучого Арсена» вже у сесійній залі. Хоча… Якщо генпрокурорка Венедіктова вважає, що «керівник правоохоронного органу не має йти у відставку через злочини підлеглих», то дискусія довкола Авакова втрачає будь-який сенс. Сама ж Венедіктова розв’язала позиційну війну з очільником САП Назаром Холодницьким. Подруга президента заповзялася витіснити «чужака» з підвідомчої території.

Де у всій цій мишачій катавасії і візантійських комбінаціях інтереси народу? Не проглядаються навіть озброєним оком… Бо чи хвилюють павуків у банці недосяжні мухи довкола їхнього замкнутого простору?

А що гарант і третейський суддя? Попиває каву у кав’ярні, яка, згідно з карантином, не мала би відкривати двері клієнтам, стріляє з лука у Кам’янці-Подільському, з якогось дива телефонує до «Жені» з непідконтрольного президентові «Ощадбанку». Одне слово, годує публіку «відосіками»… Як той напівбожевільний дивак з відомого роману Альбера Камю, що кидав нехитрий харч котам, які збігалися на поживу, і смачно плював на хвостатих з балкона, хоч таким чином улещуючи власне відчуття вищості.

…Та одного разу коти не прийшли. Бо у місті вже панували щурі і Чума…