Влада сиплеться. Реваншисти підняли голову
Фейкова державність агонізує на очах
Після того як мер не найбільшого українського міста вголос послав куди подалі президента та силовиків разом з Кабміном, що потоптався по Конституції, обмеживши права та свободи українських громадян під приводом піклування про їхнє ж здоров'я, стало зрозуміло, що ще деякий час центральна влада за інерцією проіснує, але фактично її вже нема.
І мер лише озвучив те, що люди вже роблять, фактично ігноруючи карантин як і де тільки можуть. 2 травня біля Десни не було де припаркуватись, хоча по дорозі на пляж скрізь висять таблички «В'їзд до річки заборонено. Штраф 17 000 грн.» Держава і громадяни остаточно розлучились.
А як не розлучитись з державою, президент якої досі знімається в рекламі «Епіцентру», зустрічаючи в аеропорту літак з товарами для цього «особливого» супермаркету, на який не поширюється карантин, і який за шість років так і не зміг для себе з'ясувати, що трапилось в Одесі 2 травня 2014 року?
Як не розлучитись з державою, в якій прокурори «знаходять» добровольчий схрон зі зброєю, яку кілька місяців тому добровольці самі передали силам спеціальних операцій?
Як не розлучитись з державою, столичний мер якої створив під час епідемії штучну монополію на поховання померлих від коронавірусу, яка дозволяє одній приватній ритуальній компанії мародерствувати на людській біді?
Але сказати, що цей президент чи ця влада надто оригінальні, означає злукавити. Чи знали ви, що «головний богомаз» храму Збройних сил Російської Федерації (тих самих, проти яких Україна воює вже сьомий рік!) громадянин Росії Нестеренко Василь Ігорович є заслуженим художником України. І присвоював йому це звання не Янукович, не Зеленський і навіть не Кучма, а «великий патріот» Віктор Андрієвич Ющенко. А «не менший патріот» Петро Порошенко, який знаходив час скасовувати свої укази про надання громадянства Саакашвілі, так і не удосужився позбавити почесного звання української держави людину, яка оспівує велич ЗС країни-агресора та є підписантом листа на підтримку анексії Криму.
В той самий час, коли два офіційних подання (КМДА та Мінвет) на відзначення державними нагородами українських митців — авторів проєкту «Ікони на ящиках від набоїв» Олафа Клеменсена та Соні Атлантової, які по обидва береги Атлантики нагадують своїми унікальними роботами всьому світові про українську рану Донбасу і про те, хто цю рану заподіяв, місяцями припадають пилом на Банковій.
І таких прикладів безліч.
Владу давно не поважають. Якийсь час вона здавалась щирою і була прикольною. Завдяки Авакову її ще трохи боялися. Але все це в минулому. «Відосики» більше не працюють. Твітер вічного міністра внутрішніх справ більше нікого не лякає. «Реформована поліція» почала брати хабарі на дорогах вже респіраторами. Навіть медики, які були одною з найбільш рабських професійних спільнот в Україні, виходять на протест.
Фейкова державність агонізує на очах. Вертикаль влади сиплеться. Щури тікають. Реваншисти підняли голову. Мародери намагаються розіпхати по кишенях останні бюджетні кошти.
Перед нами класична революційна ситуація, коли верхи вже неспроможні управляти країною по-старому, а низи вже не хочуть по-старому жити. Схоже, владний вакуум утвориться ще до осені. І якщо його не заповнимо ми, його заповнить «русский мир».
