Передплата 2024 «Добрий господар»

Ідеали та інтереси

Рано чи пізно вимушене усамітнення завершиться і усім цікаво: яким буде світ після шокової терапії коронавірусу.  

Майбутнє вже дається взнаки певними рисами. До прикладу, чудовий публіцист Павло Казарін підмітив, що звикла нам епоха принципів та ідеалів завершилася, на зміну їй приходить час інтересів. «У наших зиґзагах слабо помітна спадкоємність. Ще слабше — логіка. Лінійних сценаріїв більше немає — і персонажі втратили монополію на добро і зло. Сюжет не гарантує нам неуникної перемоги, а реальність переконує у тому, що світом правлять не ідеали, а інтереси», — пише Казарін.

У такому висновку є багато резонів. Але, гадаю, епоха превалювання інтересів над принципами не є природним етапом розвитку суспільства. Радше, вона «рукотворний» продукт правління пострадянських еліт на теренах сучасної України. І якщо нам, судячи із запевнень медичних очільників, поталанило уникнути піку пандемії, то «державотворча практика» усіх вітчизняних правителів (за поодиноким винятком Петра Порошенка) цього піку таки досягла.

Цей пік — в ігноруванні суспільних інтересів, зведенні «джерела влади» до рівня «мовчазної більшості», до глядацької аудиторії підконтрольних теле- та YouTube-каналів, натовпу, позбавленого не тільки принципів, але й базових прав та свобод.

Пріоритет інтересів над принципами — це брутальне топтання по Конституції, здійснене упродовж року президентства Зеленського не раз і не двічі. А Конституція — це кодекс принципів, суспільний договір про, якщо хочете, «червоні лінії», за які не можна заступати ні владі, ні громадянам, як би тій чи тим не хотілося втілити власні інтереси.

Але про які принципи чи суспільні угоди може йти мова, коли режим Зе! є корумпованим та шахрайським, коли узурпувавши владу, перетворивши її гілки на «терпил» і безмовних виконавців, він прагне одного — грошей. «Свинарчуки» та інші «бариги» заздрісно скиглять у куточку під рев українських «Русланів» та «Мрій», що під виглядом медичної «гуманітарки» тягнуть в Україну, по суті, контрабандний, нерозмитнений товар, і прибуток від нього осідає на рахунках владоможної свити президента. Коли кроєний-перекроєний під виглядом боротьби з COVID-19 жалюгідний бюджет країни «третього світу» навіть не передбачає хай косметичних, та все ж, мотивацій для медиків, педагогів. Коли розорений, доведений до відчаю середній клас з острахом чекає завтрашнього дня, навіть не уявляючи, до яких маніпуляцій з тим же «карантином» можуть додуматися столичні «фахівці»? Якого здирства йому ще чекати, знову ж таки, під благовидним приводом «виходу з кризи»?

Коли тих, хто має інше уявлення про країну, по-іншому бачить напрямок її подальшого руху, тих, хто, зрештою, заплатив за свої переконання реальною кров’ю і здоров’ям на російсько-українському фронті, позбавили права на протест? А тих, на кого влада вкаже своїм перстом як на «найнебезпечніших», триматимуть у судом визначених «самоізоляціях» стільки, скільки того заманеться реваншистам.

Зауважені Казаріним переваги інтересів над принципами, — це не що інше, як повернення сумнозвісного гасла «Мета виправдовує засоби». Але ж ми говоримо про ХХІ століття, про майбутнє, а не грузнемо у часах Іґнація Лойоли, засновника єзуїтського ордену, якому приписують цей вислів.

До того ж, прийняття такого діагнозу, це, по суті, визнання перемоги холодильника і телевізора над здоровим ґлуздом і загальнолюдськими цінностями, без яких будь-яка спільнота дегенерує до рівня тваринних інстинктів, а будь-яка держава перетворюється у «зграю грабіжників». Перш ніж змиритися з такою перспективою, варто запитати себе: а чим ми відрізняємося від затурканого обивателя, для якого тільки й світу, що у вікні?

Казарін має рацію, коли пише, що «ті, кого ми сьогодні маємо за героїв, — завтра можуть змінити своє амплуа. Нинішні пророки стануть блазнями, а фріки можуть виявитися провидцями. Ніхто не приречений на щось — і колись написані біографії є тільки у мерців».

З одним лише зауваженням: «мертві сраму не імут». Ми ж наразі — живі.

Схожі новини