Призначення анти-Авакова, або В СН усе погано

Так можна було б назвати цей блог: «Піар під час кризи».

Ідея призначити Саакашвілі належить особисто Зеленському. По-перше, він бачить у «Міхо» стримувача міністра внутрішніх справ Авакова. Так, впливовість Арсена Борисовича давно переросла межі МВС, що, очевидно, насторожує главу держави. Одразу декілька джерел в СН переконані, що саме «альтер-его», чи точніше «альтер-Аваков» — такою є одна з головних місій добродія Саакашвілі. Чому президент вирішив, що майстер розмовного жанру є рівнею міністрові, котрий ось уже багато років поспіль вибудовує силову вертикаль — цього не розуміє ніхто з моїх співрозмовників, і при цьому нікому не вдалося переконати Зеленського в безнадійності задуму.

Друга причина, через яку Зе прагне завести в уряд Саакашвілі — це бажання додати яскравих барв до персонального складу Кабінету. Яскравий зелений колір перемоги вицвітає у всієї «Слуги народу», але з команди КМУ це помітно особливо, вона має безлике сіре забарвлення. Напередодні затяжної економічної та соціальної кризи, а також місцевих виборів — це дуже погано. Напевно, Михеїл Ніколозович покликаний створити ілюзію позитивних і якісних змін у країні: з одного боку, розповісти про космічні кораблі, які бороздять ниви реформ, з іншого, — швидко та ефективно знайти винних у провалах.

Свої міркування щодо призначенні Саакашвілі є і в керівника Офісу Андрія Єрмака. Якщо хтось неправильно розшифрував появу ексміністра фінансів Ігоря Уманського у статусі радника Єрмака, то перекладу: це фактично оголошення політичної війни прем'єру Денису Шмигалю. Уманський читає одну мантру, але робить це голосно, і в ній йдеться про фінансові зловживання в уряді, на чолі яких, за версією Уманського, стоїть саме прем'єр. Тут неважко здогадатися, як глава Офісу президента може використовувати ексміністра: він виконуватиме роль інформаційної торпеди, підкріпленої апаратними можливостями ОП. Саакашвілі може стати торпедою № 2, але потужнішою і більш руйнівною.

Так, варто було б сказати декілька слів про те, чому посварилися два високопоставлені соратники Зеленського: злі язики кажуть, що Єрмак нібито вирішив трішки попрацювати відділом кадрів у Кабміні та відправив Шмигалю надто багато резюме патріотів і професіоналів. А Шмигалю вони виявилися не до шмиги* (даруйте за каламбур). Невідомо, наскільки це правда, можу сказати лише одне: гарантую, що вони побили горщики напевно не через повільність реформ у країні.

Тепер найцікавіше: станом на ранок голосів за призначення Саакшвілі не було. Одні «слуги» пригадують кримінальну справу про держзраду, інші — численні скандали, якими славиться «Міхо», треті взагалі не розуміють, що відбувається. Згідно з одними джерелами, за віцепрем’єрство зазначеного пана — не більше 70 депутатів зі складу СН, згідно з іншими — 100.

Але в усякому разі нині можна констатувати, що Зеленський уже втрачає кредит довіри навіть у власної фракції, і тепер йому доводиться докладати дедалі більших зусиль для підтримки своїх контраверсійних політичних експериментів. Навіть якщо раптом Володимир Олександрович захоче зайнятися реформами, провести непопулярні кроки для санації економіки, то власна фракція може стати йому на заваді. Петрові Порошенку вдалося проправити два роки, доки поліфракційна більшість у ВР звеліла довго жити, Володимирові Олександровичу вистачило і одного року, аби спричинити масову депресію у монобільшості. Як то кажуть, «далі буде».

*До шмиги — як слід, до ладу, до речі

Джерело