Режим Путіна продовжує «війну пам'ятників»
Небажання рахуватися з історією привело до того, що пам’ять про перемогу в Другій світовій війні переродилася в путінській Росії в «побєдобєсіє»
Росія і «війна пам'ятників»
Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу проти муніципальних чиновників чеської столиці, які ухвалили рішення про перенесення пам’ятника радянському маршалу Івану Конєву. Справа з’явилася не просто так. З пропозицією про початок розслідування до чиновників звернувся міністр оборони Росії Сергій Шойгу.
Одночасно російський міністр звернувся до свого чеського колеги Любомира Метнара з проханням передати Росії демонтовану статую Конєва. І вже отримав відмову з простої причини. Демонтований пам’ятник не є власністю Міністерства оборони Чехії і взагалі держави. Він належить району Прага-6 і тільки місцеве самоврядування може ухвалити рішення про те, де йому перебувати. Якщо воно вирішує, що місце пам’ятника — не на площі, а в музеї, то так тому і бути. І ніякого «складу злочину» тут не проглядається.
Однак сама реакція Шойгу свідчить, в якому королівстві кривих дзеркал живе голова російського військового відомства — як, втім, і чиновники зі Слідчого комітету. Ці люди навіть і не здогадуються, що у місцевого самоврядування може бути своя позиція з приводу пам’ятників, які прикрашають (або спотворюють) площі Праги, а у президента Чехії Мілоша Земана, прессекретар якого засудив демонтаж пам’ятника Конєву — своя. І що монумент може не належати державі і у міністра оборони просто немає можливості розпоряджатися його долею.
Втім, навряд чи такі дрібниці взагалі цікавлять Шойгу. Адже путінська Росія не вперше бере участь у «війні пам’ятників». Чудовий приклад — історія з так званим «Бронзовим солдатом» в Естонії. У 2007 році російське керівництво активно протестувало проти перепоховання військовослужбовців і перенесення пам’ятника радянським солдатам із центру Таллінна на військове кладовище. Перепоховання було використано для дестабілізації ситуації в Естонії.
І, до речі, в Естонії ситуація була діаметрально протилежною тій, що ми спостерігаємо в Празі. Питання про військові поховання перебувають в компетенції саме міністра оборони (як, втім, і в Чехії, просто монумент Конєва — пам’ятник, а не могила). Але проти перенесення пам’ятника і могил під ним виступала мерія естонської столиці. І тоді в Москві якраз активно підтримували місцеве самоврядування і стверджували, що центральна влада не повинна втручатися в його повноваження. А зараз, як бачимо, все відбувається з точністю до навпаки.
Окупація Чехословаччини та Естонії
За кожною такою ситуацією — прагнення Кремля змусити інші країни прийняти російську — а якщо бути точним — радянську версію історії. Маршал Іван Конєв, поза всяким сумнівом, важлива фігура в історії Другої світової війни. Але після її закінчення саме він керував придушенням антикомуністичного повстання в Угорщині та відвідував Прагу напередодні радянської окупації Чехословаччини. Для чехів, які пережили цю окупацію, пам’ятник Конєву став символом не звільнення Праги, а радянського вторгнення і розправи над «празькою весною». Але в Москві не хочуть про це пам’ятати.
Поховання солдатів в центрі Таллінна було нагадуванням не тільки про бої в Естонії під час Другої світової війни, а й про те, що після війни продовжилася радянська окупація Естонії — одна з найчорніших сторінок в історії естонського народу. Рішення перенести прах воїнів на військове кладовище було і даниною поваги їх пам’яті, і небажанням зберігати в центрі столиці монумент, який для багатьох став нагадуванням про окупацію, репресії, загибель родичів і друзів в Сибіру. Але в путінській Росії не визнають самого факту окупації Естонії.
«Побєдобєсіє» і фальсифікація минулого
Саме небажання рахуватися з історією привело до того, що пам’ять про перемогу в Другій світовій війні переродилася в путінській Росії в «побєдобєсіє», а прагнення сусідніх країн об’єктивно поставитися до свого непростого минулого призводить до «війни пам’ятників». І аж ніяк не тільки пам’ятників — якщо ми згадаємо про Крим і Донбас, про переписування історії на окупованих територіях, фальсифікацію минулого, дискримінацію української мови і репресії проти українських і кримськотатарських активістів, церкви, культурних і національних інституцій. До речі, проти організаторів та учасників цих дій не порушують кримінальних справ — хоча вони здійснюють злочини не проти кам’яних ідолів, а проти живих людей з плоті і крові.
