Про олігархів і «трупів»
Одною рукою гасимо пожежу, а іншою підносимо запальничку до розлитого бензину. Тільки так можна охарактеризувати дії влади в боротьбі з коронавірусом.
Я хотів написати «стратегію влади», але назвати цей комплекс суперечливих, хаотичних, панічних заходів стратегією язик не повертається. Мабуть, це і є основною проблемою влади сьогодні — відсутність чіткого плану дій. Тому виходить так, що намагаючись врятувати якусь сферу, влада водночас добиває інші.
Це чітко видно на прикладі співпраці чинної влади з олігархами, яких Офіс президента називає «представниками великого бізнесу». В питанні олігархів суспільство (і прихильники «Слуги народу», і так звані «порохоботи») має єдину позицію — державі потрібно провести деолігархізацію. Що натомість робить влада? Звертається по допомогу до олігархів, розподіляє між ними регіони, наче йдеться про якийсь феодальний лад. Олігархи-куратори областей — це винахід Зеленського, який у підсумку може закінчитися історією з його серіалу, де існувало понад двадцять окремих республік на території України.
Бо чи може хтось повірити, що олігархи фінансуватимуть медицину просто за «дякую»? Не були б вони олігархами, якби вміли робити щось без власного інтересу. Тому ясна річ, що в майбутньому вони вимагатимуть від влади нових преференцій і сфер впливу. Тобто замість деолігархізації Україна ще більше зануриться в яму феодалізму, де є кілька князьків і їхні раби-чорнороби.
А що саме так олігархи і влада дивляться на українців, проговорився під час нещодавнього інтерв’ю міністр охорони здоров’я Ємець. Адже він прямим текстом сказав, що бізнесменам, які відгукнулися на заклик Зеленського профінансувати боротьбу з коронавірусом, насамперед ідеться про порятунок працездатного населення. Либонь, саме тому Ємець уже не вперше в контексті літніх людей, так званої категорії «65+», вживає слово «трупи». Ясна річ, олігархам старі люди нецікаві, бо що з них візьмеш: працювати не можуть, а купівельна спроможність у них мала. Та й владі старенькі люди не дуже потрібні, бо з ними лише проблеми й вічний дефіцит Пенсійного фонду.
Що маємо в підсумку? Рятуючись від коронавірусу, ми фактично копаємо яму подальшому розвитку України. Даючи гроші на медицину, повністю вбиваємо сферу культури, латаючи одну дірку — робимо ще більшу пробоїну в іншому місці, віддаючи країну на відкуп олігархам. Така недалекоглядна, відверто дурна політика до нічого доброго не приведе.
У боротьбі з вірусом влада ввійшла в союз з олігархами, а не з народом. Але не треба так легко списувати з рахунку людей, хай навіть старих і бідних. Бо не встигнеш і оком змигнути, як сам перетворишся на «політичного трупа».
