Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Кістка в горлі для Путіна

На шосту річницю окупації Росією українського Криму Путін знову відвідав анексований Москвою півострів. Злочинця постійно тягне на місце скоєння злочину. В цьому контексті виникає питання – хто ж наступний?

Адже Москва колами ходить навколо Білорусі. Для Путіна білоруська незалежність неначе кістка в горлі, але досі він ніяк не наважиться зробити в цьому напрямку вирішальний крок. Можливо тому, що й досі сподівається «дотиснути» президента Олександра Лукашенка на «добровільне» входження Білорусі до складу Російської Федерації. Проте, не виключено, що в Кремлі затіяли дещо складнішу гру, за якої Білорусь Лукашенка виступає в якості геополітичної приманки для Заходу, відволікаючи його увагу від гібридної війни Росії в Україні.

А враховуючи те, що після 20 років путінського правління, росіяни у своїй основній масі мислять імперіалістично-шовіністичними категоріями, для них анексія Білорусі, на деякий час, стала заспокоюючою пігулкою, котра змогла б їх відволікти від гостроти поточних внутрішніх проблем.

Власне, варіантів «добровільного» поглинання Білорусі у Путіна маса. І головне, що тут Путін грає в довгу гру, в якій козирі на руках саме у нього. В новій Холодній війні Лукашенко змушений бути на боці Москви, як би йому не хотілося від неї дистанціюватися.

Та проблема в тому, що Лукашенко добровільно ніколи не відмовиться від влади не лише, що цього сам не хоче, а й тому, що для нього не існує зручної стратегії виходу з неї. А для «бацьки» важливе значення має лише збереження влади плюс її спадкоємність.

Крім того, він добре знає, що Білорусь ризикує бути окупованою Росією, якщо він зробить навіть невелику помилку. Основна його стратегія полягає в тому, щоб якнайдовше законсервувати все в Білорусі так, як воно є. Відкладаючи всі реформи на час після своєї смерті.

При цьому поки що не зрозуміло, чи почав він вже готувати свого наступника, якщо так, то як. І чи буде це його старший син Віктор, чи наймолодший Микола, якого президент Білорусі майже завжди бере з собою в закордонні поїздки. Або Лукашенко націлений утримувати свою владу ще достатньо довго, плануючи вже її передавати вже своїм внукам.

Він заграє з Заходом, але не готовий відкритися йому, добре розуміючи, що тоді від нього вимагатимуть припинити проводити фіктивні вибори і розвернути країну в бік демократії. Що автоматично б означало втрату ним контролю над Білоруссю і свої насидженої за більше, ніж два десятиліття посади. Тому Лукашенко так тримається за збереження статус-кво у взаєминах з Росією.

Прагматичний Путін готовий до різних варіантів поглинання Білорусі, включаючи вторгнення в стилі Донбасу, або окупації українського Криму «зеленими чоловічками». Але Кремлю для цього потрібний якийсь формальний привід, на кшталт того, як це відбулося під час загарбання Росією українських територій після перемоги в Україні Революції Гідності.

Поки населення Білорусі розділене на прихильників Заходу і Росії, Лукашенко продовжує міцно тримати владу в своїх руках, а революція проти його режиму в найближчий час не проглядається, Путін утримується від прямого втручання, оскільки немає причини боятися, що Мінськ вийде з-під впливу Москви. Кремль уважно слідкує за тим, щоб Білорусь гарантовано залишалася на російській політичній і економічній орбіті. Хоча обидва «союзники» добре знають справжню ціну своєї такої «дружби» і «стратегічного партнерства».

Маневруючи, президенту Білорусі поки що вдається уникати того, щоб «зелені чоловічки» не марширували по столичному Мінську. Але Путін явно втомився відтерміновувати «зближення» з Білоруссю, і все менше дає її лідеру місця для подібних маневрів.

Уразливим місцем Лукашенка є те, що Білорусь має досить велику діаспору росіян, а це ідеальний привід для вторгнення в ім’я захисту російського населення. Москві буде не важко створити там чергову зону конфлікту, якщо, на її думку, білоруси «поведуть себе неправильно».

Тут «бацьку» не спасе те, що ця країна має одну з найбільших армій регіону. Адже не відомо, як будуть в момент можливого вторгнення Росії вести себе білоруські вищі генерали, багато хто з яких вчилися у військових училищах і академіях Російської Федерації. Бо ніхто не може дати гарантії, що їх не завербували російські спецслужби в радянські часи, чи вже в часи білоруської незалежності.

Й якщо Росії вдасться перевести союз з Білоруссю з віртуальної площини в реальну, то вона створить великі проблеми для Польщі, держав Балтії і НАТО. Оскільки в такому разі Російська Федерація впритул наблизиться до їхніх кордонів. Не говорячи вже про Україну, для якої виникає велика зона небезпеки на її північних кордонах.

Путін «дихає в потилицю» Лукашенку, і тому той провів зустрічі з кількома західними політиками, намагаючись цим достатньо налякати Путіна втратити «найкращого друга» в Європі, й цим спонукати його піти на поступки в «білоруському питанні» .

Адже він не готовий до цілковитого порозуміння з Заходом, перепоною в чому є небажання поступатися в питанні чесного проведення виборів, прав опозиції, свободи преси і свободи слова.

Після того, як Путін втратив Україну після російської окупації Криму та неспровокованого вторгнення на Донбас, втрати російського контролю над Українською Православною Церквою, Білорусь завжди може бути наступним кроком Москви на шляху до відновлення «Великої Росії».

За 26 років перебування при владі в Білорусі Лукашенко майже зачистив опозицію, викорінив свободу зібрань і зробив судову владу ручною. А білоруська таємна поліція, з милозвучною його вухам назвою КГБ, діє за прямими вказівками президента.

Але «бацька» не зміг відмовитися від розташування на території Білорусі двох російських військових баз, які мають на меті унеможливити її гіпотетичне зближення з НАТО і Євросоюзом, та убезпечити самого довічного президента від Майданів в його країні.

Але насправді позиція Путіна в Росії є не такою вже сильною. Він лякається поширення демократії та «кольорових революцій» в Російській Федерації настільки, що знищує останні залишки свобод в Росії, намагаючись унеможливити інакомислення та пробуючи поширити свій імперський великодержавний шовінізм на Україну, Білорусь і інші країни пострадянського простору.

Путіну весь час доводиться переконувати людей в Росії, що їхні найбільші вороги знаходяться за її межами, для того, щоб вони не помітили, що їх ворог вже давно поселився в Кремлі.

Такі диктатори, як Путін, завжди отримуватимуть дивіденди від безладу і кризових ситуацій, які Росія прагне нав’язати сусіднім країнам і Європі. Геополітичне гангстерство Москва застосовує для повернення у свою сферу Східної Європи, незважаючи навіть на те, що більша частина членів колишнього «Варшавського договору» давно вже стала членами НАТО і Євросоюзу.

Та й хто з європейських держав хотів би бути союзником Російської Федерації, корумпованої, олігархічної, тоталітарної, імперсько-шовіністичної та клептократичної країни? Наразі путінська Росія заслужено може претендувати на ганебний титул найбільшого в світі мафіозного злочинного підприємства за всю історію людства.

«Білоруська дилема» Москви: анексувати, чи не анексувати? Це великою мірою залежатиме від того, як далі вестиме себе володар Білорусі Лукашенко. Адже не дивлячись на те, що внаслідок 73 років спільної радянської спадщини, білоруська масова культура стала схожа на російську, народи все ж дуже відрізняються між собою, за своїм мисленням, побутом та ставленням до життя. І за своїм менталітетом білоруси куди ближчі до Заходу, ніж до Росії.

Однак окупація Білорусі Росією небезпечна не тільки для самих білорусів. Вразі, якщо Путін таки наважиться на анексію білоруських земель, Україна з Півдня, Сходу і Півночі сусідитиме з Російською Федерацією.

А це вносить серйозні зміни в оборонну доктрину Української держави. Оскільки, у такому разі, російське вторгнення до України може розпочатися одночасно з трьох сторін. І до такого розвитку подій в Україні мають бути готовими.

Джерело

Схожі новини