Передплатити Підтримати

Кабмін пристосуванців і мародерів

Володимир Зеленський може скільки завгодно вважати, що він, за словами нового керівника Офісу президента Єрмака, - «серед найвпливовіших лідерів сучасного світу», - однак це аж ніяк не змінить його самого.

Гіперболізоване еґо, властиве його попередній професії, аж ніяк не корелюється з нинішньою посадою, що вимагає не тільки усталених принципів і переконань, а не сценарних розробок, але й вміння та внутрішньої сили відстоювати свої погляди. Показовою у цьому сенсі є його перепалка у залі парламенту з нардепом Гончаренком. «Ніколи не переходьте зі мною на особистості», — попередив опозиційного політика.

Проблема у тому, що справжніх особистостей у нинішній владі не відшукаєш зі свічкою. У цьому сенсі здивував вже ексгенпрокурор Рябошапка, який «за п’ять хвилин до розстрілу» таки сказав своїм вчорашнім партнерам і однодумцям все, що думає про їхній погорілий театр. Після його фрази «Я йду, щоб повернутися» прийшла на згадку схожа ситуація, коли Віктора Ющенка за часів Леоніда Кучми, у травні 2001 року виганяли з посади прем'єра. Майже один до одного… Тоді на заміну Ющенкові знайшли сірого, безпринципного Кінаха, а прем’єр-вигнанець таки дотримав свого слова: він повернувся. На посаду президента… А Рябошапці, сподіваюсь, не забудуть підозри Федині та Звіробій, «беркутню» на волі та інші дуже брудні речі.

Поза тим, вчинок Рябошапки заперечує банальну практику судити про людей, виходячи з кола їхніх друзів. Навіть якщо вони, здавалось би, «стовідсотково твої».

Є роман Роберта Музіля «Людина без властивостей». Він про салонне життя Австро-Угорщини, про деградацію тодішніх еліт. Як на мене, то усій нинішній владній верхівці личить саме таке визначення — «люди без властивостей». Ми направду повернулися у часи Януковича, який достоту щиро прагнув залишатися єдиною «зіркою» на українському небосхилі, не усвідомлюючи того, що його команда підібрана за смаками і життєвими переконаннями свого господаря. А команда була сірою та безликою, інші люди не виживали у системі автократії.

Якщо з першого Зе! уряду Гончарука можна було кепкувати, дивуватися, м’яко кажучи, ектравагантності, ба навіть епатажності, з дозволу сказати, міністрів, то все ж були причини, аби давати їм поблажку. Молоді, недосвідчені, незіпсовані інтригами, часто максималісти і, зазвичай, мешканці віртуальних світів, вони могли щиро розплакатися на прес-конференціях, скаржитися на зарплати, тужитися виправити свої провали новими, ще незграбнішими «приколами». Так, вони наробили багато лиха, пустили за вітром купу наших з вами грошей, але найважчий їхній гріх перед виборцем — вони, по суті, знищили віру у те, що «нові обличчя» можуть щось змінити.

Уряд Дениса Шмигаля, — це продукт самого Зе!, точніше, його повної узалежненості від залаштункових ляльководів. І те, що кандидати на посади міністрів (тобто майбутні представники незалежної гілки влади), як до церкви, ходили сповідатися в ОПУ, натомість їм забракло часу на самопрезентації у парламенті, означає, що гарант відповідатиме за кожного з них персонально. Інша річ, перед ким? Не перед виборцем, а перед олігархами, які, врешті-решт дійшовши консенсусу, пропонували своїй маріонетці ляльок дрібнішого штибу.

Причому, більшість цих ляльок вже випробувані режимом Януковича, — професійні пристосуванці, цинічні і неперебірливі кар’єристи, по суті, мародери, руками яких Коломойський, Ахметов і Пінчук надалі грабуватимуть зранену війною країну. І врешті-решт капітулюють перед агресором.

До прикладу, очільник Кабміну свого часу, точніше, навесні 2012 року, фігурував у списку так званої «Нової еліти нації», власноруч підписаному Януковичем. Це був такий собі потенційний кадровий резерв для режиму. Укладав список тодішній керівник Адміністрації президента Сергій Льовочкін.

Або ж ставленик сумнозвісної Раїси Богатирьової Ілля Ємець — міністр охорони здоров'я в уряді Азарова у 2011 році. Чи Ігор Уманський, міністр фінансів в уряді Тимошенко, який перевів гроші, призначені для будівництва «Охматдиту», на рахунки Олександра Януковича. Ще один персонаж з цієї колоди — Вадим Гутцайт — разом з нинішнім очільником ОПУ Єрмаком прислужував не менш одіозному нардепові від «Регіонів» Ельбрусу Тедеєву.

А яскравим прикладом протекції самого Дениса Шмигаля є щойно призначений «міністр без портфеля» львів'янин Олег Немчинов. «Порохобот», який називав Зеленського «кумиром бидла», раптом заради посади і пов’язаних з нею преференцій, «просвітлів» і покаявся. Яскравий взірець типового функціонера нинішнього Кабміну — слухняного, і водночас безпринципного і цинічного до краю.

Мені видається, що президентські радники до деталей продумали, як, на їхню думку, найдошкульніше помститися галичанам за вибір минулого року. Ось, мовляв, і Шмигаль, і Немчинов зі Львова. Вони — в «еліті», правда, вже не Януковича, а Зеленського. Хоча «какая разніца»… Що ж, серед галичан за всіх режимів були свої «хруні»…

Та суть в іншому. У тому, що, маючи уряд як плід олігархічної змови, Зеленський вже не зможе грати на рефлексах свого електорату. Він перестане бути Голобородьком, не жонглюватиме обіцянками, не маніпулюватиме образом «свого хлопця», втрачатиме і без того вже провислі рейтинги. Він залишив собі два варіанти: або стати диктатором і завершити, як Янукович, або тихо піти. Хоча навіть те, який шлях обрати, вирішуватиме не він.