Росія використовує спорт, як зброю у війні з Україною

Спорт, ти — мир! Свого часу ця радянська фраза мала показати, що червонозоряні танки, які захопили половину Європи, — це ні що інше, як голуби миру, що несуть визволення братнім народам.

Використання спортсменів, співаків, артистів в пропагандистських цілях було звичайною практикою в СРСР. Згадаймо, що початок агресії проти України Кремль теж видавав за заходи щодо забезпечення безпеки Сочинської олімпіади. Перекидання російських військ на Таманський півострів, захід у Чорне море кількох додаткових російських військових кораблів в 2014-му, напередодні вторгнення до Криму, пояснювали захистом свята спорту.

Немає нічого дивного, що сучасна Росія, продовжуючи практику радянських загарбницьких воєн, не гребує використовувати в пропагандистських цілях спорт як «прикриття». Побоювання викликає інше. Українські спортсмени охоче беруть участь в російських пропагандистських кампаніях.

Інтернетом шириться черговий скандал. Одеський шахіст Станіслав Богданович в віртуальному турнірі з шахів зіграв за команду Росії проти України. Мало того, що зіграв, так ще й примудрився опублікувати прокламацію про те, що таким чином він «зробив свій скромний внесок у мир між нашими країнами». «Пора вже нам схаменутися і зупинити цю міжусобицю», — пише Станіслав: «Можливо, якби кожен з нас хоча б один раз зіграв за Росію, то будь-який конфлікт вже був би вичерпаний». Можна було б відмахнутися. Мовляв, що візьмеш з дорослого ботаніка, зануреного в інтернет-ігри.

Але справа зовсім не в тому, що одесит не розуміє, що в країні йде війна. Проблема в тому, що він розуміє. Більш того, закликає кожного хоч раз зіграти на боці ворога. Як Гіві? Як Захарченко? Відомий одеський «Оплот»? Але це не головне. Чи достатньо шахіст розбирається в геополітиці, щоб давати поради про примирення? Звичайно ж ні. Однак його заклик до українців зіграти проти України як не можна краще вписується в російський наратив, озвучений нещодавно В'ячеславом Сурковим, про те, що ніяких українців немає, а є тільки «вірус українства». Станіслав йде далі. Він показує на власному прикладі, як видавлювати з себе українство по краплині. Не безкоштовно, звичайно ж. Шахіст згадує, що за гру на боці Росії проти України йому заплатили. Сам ідеолог «русского мира» не зміг би переплюнути Богдановича в його зразково-примирній пропагандистській кампанії на тлі шахової партії.

Якби спортсмени, артисти, культурні куртизанки і лобісти «дружби між народами» були приватними особами — це ще півбіди. Можна було б подумати, що вони просто осміліли на тлі примирної риторики української влади і тепер видають все, про що мовчали вчора. Але ситуація носить системний характер.

Так, 22 лютого поліція Італії провела обшуки в номерах учасників російської команди біатлоністів, які приїхали для участі в чемпіонаті світу. Тоді ж глава Союзу біатлоністів Росії Володимир Драчов пояснив, що перевірка була пов'язана з тим, що головний тренер збірної Росії Олександр Касперович, який замішаний в допінговому скандалі, приїхав на чемпіонат світу з чужою акредитацією. Чиєю? Українською! Але збірна України з біатлону — це ж не приватна контора. Той факт, що українська команда привезла в Італію тренера російської збірної, спробувавши «прикрити» його українською акредитацією, мав би мати наслідки. Як мінімум — заява керівництва Міністерства культури, спорту і всього на світі. Ви чули гнівний спіч пана Бородянського за підсумками настільки обурливого факту? А його заступників? Кого-небудь покарали, звільнили, хоча б пожурили?

Якщо Україна не реагує на скандал за участю національної збірної, що провозить російського гастарбайтера на чемпіонат світу контрабандою, то чи варто дивуватися одеському шахісту, який пропагує як рецепт миру зіграти на стороні Росії проти України?

Цей випадок примітний тим, що спортсмен не намагається виправдатися тим, що не вважає війну війною. Якби Станіслав Богданович вважав військові дії на Донбасі і окупацію Криму внутрішнім громадянським конфліктом, він написав би, що не вважає Росію агресором. Однак він чітко дає зрозуміти, що усвідомлює характер російсько-українського військового конфлікту. Тому закликає «зупинити міжусобицю». Іншими словами, мова йде про «братів», про братовбивчу війну.

Те, що здається інфантилізмом одеського шахіста, насправді є пропагандою ідеї «одного народу». Якщо раніше українофобам доводилося ховатися за складними ідіотичним конструкціями про київську хунті і народ Донбасу, то тепер вони не ховаються і в унісон з Сурковим проголошують, що закінченням війни (в російському розумінні) може бути тільки знищення України. Краще, якщо руками самих українців.

Формула миру а-ля «треба просто перестати стріляти» трансформувалася в «треба почати стріляти з російської сторони в українців, в Україні». Подібне було б неможливо, якби на рівні вищого керівництва країни-жертви не схвалювали б курс на примирення з агресором за будь-яку ціну. Станіслав Богданович — не причина. Він наслідок. Він тільки показав, як на практиці виглядає відмова від оборони в умовах іноземної агресії.

Переклад з російської

Джерело