Передплатити Підтримати

Кінець медового місяця Володимира Зеленського

Злет Володимира Зеленського — актора, що став державним діячем, — на посаду Президента України у квітні 2019 року супроводжувався обіцянками почати все з чистого аркуша, відкинути старі способи провадження політики і кардинально змінити політичну та економічну систему України. Три місяці потому у парламентських виборах партія Зеленського "Слуга народу" здобула більшість у 254 місць із 424 можливих.

Отримавши чіткий мандат від країни, надзвичайно популярний президент сформував уряд і своє безпосереднє оточення з людей, що мають репутацію чесних та непідкупних. Він активно взявся за реформи і може похвалитися низкою серйозних законодавчих досягнень. Але незважаючи на те, що і за кордоном, і всередині країни зберігається ентузіазм з приводу нового напряму, в якому рухається Україна, Зеленський нині зіткнувся з суворою реальністю: здійснити разючі зміни в Україні важко, а очікування громадськості дуже високі. Новому президенту виявилося складно виконати обіцянки радикально змінити країну, які він робив під час своєї передвиборчої кампанії, і довіра до його лідерства починає спадати.

Безумовно, Зеленський вже ініціював реформи, що про них раніше в Україні годі було і мріяти. Його адміністрація передала до Фонду держмайна понад 500 державних компаній, які мають бути швидко приватизовані. Широкомасштабний законопроект про ринок землі — те, чого не зміг реалізувати за минулі три десятиліття жодний український лідер, — вже на порозі прийняття парламентом. Також розробляється серйозна реформа у банківській сфері, мета якої — не дати корумпованим олігархам вимагати компенсації за банки, націоналізовані після того, як від їхніх активів нічого не залишилося внаслідок видавання сумнівних кредитів пов'язаним компаніям. Найголовніше те, що люди, яких Зеленський привів на державні посади, переважно не були заплямовані зв'язками з олігархами та здебільшого мають імунітет від корупції. Власне, Зеленський продемонстрував свою незалежність від традиційних вершителів доль в Україні тим, що розірвав зв'язки з Ігорем Коломойським — бізнесменом-мільярдером, чий телевізійний канал був трампліном, який підніс президента до вершин влади.

Але попри ці досягнення багато з обіцянок, зроблених Зеленським під час передвиборчої кампанії, наштовхнулися на опір. Якщо Україна хоче розібратися зі своєю ендемічною корупцією, їй потрібно здійснити серйозну трансформацію системи правосуддя, але наразі ще невідомо, чи масові звільнення у прокуратурі та зміни у спецслужбах справді щось дали. Кримінальні переслідування за корупцію гальмуються у відсталих судах. Економіка також не покращилася: зростання на 2020 рік прогнозується на помірному рівні у 3,5% — показнику, близькому до результатів 2018 і 2019 року, але дуже далекому від 7%, що їх минулого року обіцяв недосвідчений новий прем'єр-міністр, Олексій Гончарук.

Ба більше, одним з основних джерел популярності Зеленського була його обіцянка зробити все для укладання миру з Росією. Проте ця обіцянка зіштовхнулася з реальністю у вигляді неприйнятної вимоги російського президента Владіміра Путіна, щоб Україна відмовилася від частини свого суверенітету в Донбасі; піти на задоволення цієї вимоги означатиме на невизначений час подовжити фактичний контроль Росії над цим регіоном.

Будучи людиною зі сторони, яка не мала попереднього досвіду в політиці, Зеленський також наштовхнувся на опір більшої частини громадянського суспільства та інтелектуалів України. Частково це зумовлено їхньою зневагою до його професії естрадника та до того, що він спирається на довірене коло представників шоу-бізнесу, коміків та телевізійних продюсерів. Його критики також бачать у ньому недостатню відданість українській національній та культурній ідентичності. Дотичним прикладом стало його новорічне звернення, в якому він закликав українців бути одним народом попри їхні численні відмінності. Здавалося б, невинне, сповнене позитиву послання; але багато українських інтелектуалів сприйняли єднальну промову Зеленського як заяву про те, що нема різниці, чи підтримувати рух України до Заходу та її відданість ліберальній демократії, верховенству закону та ринковій економіці, а чи стояти на позиції України проросійської — України, якій байдуже до демократії, яка не має власної культурної ідентичності та просякнута ностальгією за радянськими часами, як і окуповані східні території. Поки між Україною та Росією триває війна, зауважували численні критики Зеленського, він має озвучувати чітку прозахідну позицію, а не замулювати воду, висуваючи ідею, що між декларованими цінностями Європейського Союзу та цінностями невеличкого, але впливового кола українських шанувальників Путіна нема суттєвої різниці.

Хоча Зеленському все ще довіряють (великою мірою завдяки тому, що його особисто бачать як людину, що не піддасться корупції), у суспільстві спостерігається різке падіння довіри у те, що країна здатна рухатися вперед. Частка виборців, які вважають, що Україна рухається у правильному напрямі, впала з 57 відсотків у вересні 2019 року до натепер лише 25 відсотків, згідно з нещодавнім опитуванням Центру Разумкова. За цей самий час частка виборців, які кажуть, що країна рухається у неправильному напрямі, зросла з 17 до 53 відсотків. Це опитування також показує, що наразі лише 21 відсоток українців вірять, що країна зможе подолати свої численні проблеми у наступні кілька років.

Є й інші свідчення тому, що медовий місяць президентства Зеленського закінчився. Наразі він наштовхнувся на політичні інтриги і саботаж, подібні до тих, що зневладнили його попередника, Петра Порошенка. Хтось оприлюднив таємно зроблений запис, на якому прем'єр-міністр Гончарук каже, що Зеленський мало що тямить в економіці. Засоби масової інформації, що стоять на позиції опору Зеленському, поширили (безпідставні) твердження, що Андрій Єрмак, новопризначений глава офісу Зеленського, є російським агентом. Інші намагаються дискредитувати Єрмака як людину, що опонує реформам Зеленського. Принаймні частково це підсиджування та роздування чуток спровоковано прибічниками Коломойського — колишнього патрона, з яким Зеленський порвав.

Але частково Зеленський і сам винен у тому, що над ним збираються хмари. Його рішення призначити на ключові посади людей без досвіду у політиці дається взнаки, притлумлюючи оптимізм, яким супроводжувалася його перемога. Помилки та хибні кроки трапляються надто часто, особливо у парламенті та в уряді. У владних коридорах, включно з деякими парламентськими комітетами та у деяких міністерствах та інших органах виконавчої влади, панує безлад. Наприклад, бюрократичний апарат системи охорони здоров'я не надав громадськості навіть мінімуму інформації про глобальне поширення коронавірусу, що призвело до ганебних сцен закидання камінням автобусів, що перевозили евакуйованих з Китаю українців.

Отже, щоб не дати своєму президентству зійти з рейок, Зеленському треба швидко перегрупуватися.

По-перше, йому необхідно зміцнити свою владну базу в парламенті, щоб добитися прийняття критично необхідних законів. Це означає, що йому треба перетворити своїх недосвідчених депутатів на ефективну законодавчу більшість, але при цьому не концентрувати забагато влади у своїх руках. Також потрібно краще окреслити ідеї та принципи, що зроблять зі «Слуги народу» політичну партію, а не просто рух на підтримку президента. Команда Зеленського, схоже, розуміє це і розпочала процес перевизначення партії як виразно центристської — такої, що бере найкраще з ідей як вільноринкового лібералізму, так і соціальної демократії. Маючи партійну ідентичність і чітко окреслені принципи, депутати Зеленського будуть менше схильними піддаватися впливу олігархів та олігархічних грошей.

По-друге, Зеленському треба якомога скоріше здійснити розворот геть від його обіцянки закінчити війну з Росією та підтримуваними нею сепаратистами. Він має визнати реальний стан речей: допоки Росія надсилає снайперів, які вбивають українських солдатів, ставить на ключові управлінські позиції російських чиновників, форсує поширення російських паспортів у Донбасі та рекрутує мешканців регіону до російських спецслужб, провести вибори на окупованих територіях буде неможливо. Натомість Зеленський має з подвійною силою взятися до справи оскарження наслідків російської окупації в міжнародних судах, активізувати комунікацію через засоби масової інформації з українцями, що живуть під російською владою, та посилити військовий потенціал України. Він має також покинути свої безкінечні загравання з Путіним, які більшістю українських інтелектуалів, ветеранів і представників громадянського суспільства сприймаються у кращому випадку як наївні, а у гіршому випадку — як зрадницькі.

По-третє, попри те, що економіка України продовжує помірно зростати, їй потрібне щось, що кардинально змінить правила гри і дасть новий імпульс і прискорення. Однією з реформ, які можуть дати значний ефект, може стати створення потужного господарського арбітражного суду, під яке Міністерство юстиції наразі готує законодавчу базу. Такий суд, до роботи в якому можна залучити досвідчених і незаплямованих суддів з Заходу, міг би мати значні важелі для забезпечення виконання договорів і захисту прав власності, що є необхідною передумовою для будь-якого зростання іноземних інвестицій.

Для втілення всіх цих ініціатив (більшість з яких наразі обговорюються всередині уряду, парламенту та президентської команди) потрібна буде скоординована та систематична робота.

Шанси Зеленського, якщо він їх не проґавить, все ще хороші. Попри помилки, яких припускалася його адміністрація, та атаки з боку його ворогів, він все ще може розраховувати на широку підтримку українців. Хоча рейтинг довіри до нього і впав від показника у 74%, який соціологи фіксували лише декілька місяців тому, станом на лютий він все ще зберігався на досить пристойному рівні у 49%. Одним із свідчень того, що Зеленський серйозно налаштований на те, щоб зробити своє президентство успішним, є його прийняте 11 лютого рішення звільнити конфліктного главу свого офісу, Андрія Богдана, який був пов'язаний з Коломойським. Єрмак, який прийшов йому на зміну, має досвід переговорів з адміністраціями Путіна і Дональда Трампа і, як виглядає, втілює собою новий серйозний підхід з боку Києва.

2020-й рік стане для президента Зеленського вирішальним. Якщо він далі чинитиме так, як чинив, він наражатиметься на дедалі більшу кількість перепон, втратить суспільну підтримку і не зможе реформувати Україну. Якщо він перегрупується і зробить все правильно, він має шанс не тільки зберегти особисту популярність, а й посісти своє місце в історії — як найуспішніший президент пост-радянської України.

Джерело