Париж і Мінськ
Мінський процес укотре потрапив у глухий кут. Зрештою, у якомусь іншому, вигіднішому місці він і не міг опинитися з огляду на свої концептуальні похибки.
Договір від 5 вересня 2014 року Україна підписала під тиском: перші місяці боїв на Сході рясно лилася кров, досвіду бойових дій країна не мала, тому потрібно було виторгувати в агресора, що спритно замаскувався під одного з миротворців, хоч якийсь перепочинок. До переліку узгоджених дій тоді ввійшли позиції, які для Києва не просто невигідні — нездійсненні.
Очевидно, п’ять з половиною років тому Порошенко сподівався, що суперечливий документ згодом вдасться переукласти. Але Москва вчепилася в букву обох мінських угод мертвою хваткою. Ще б пак! Послідовність етапів, запланованих угодами, без варіантів призводить до фактичної федералізації України, на яку сподівався Сурков. Сьогодні західні партнери з переговорів за «нормандським форматом», себто Німеччина та Франція, загалом погоджуються, що без відновлення українського контролю над кордоном з Росією провести повноцінні демократичні вибори на окупованих територіях нереально. Складно гарантувати і безпеку міжнародних спостерігачів, і участь кандидатів від українських партій, і вільне волевиявлення електорату, що залишився на українських позиціях… Але саме такі фейкові вибори, що їх ще й змушена буде визнати «демократичними» ОБСЄ, потрібні Москві. Саме вони обіцяють хаос, легалізують бойовиків, послаблять та дестабілізують цілу Україну. Інших планів для Донбасу в Кремлі немає.
Отже, західні партнери з переговорів у «нормандському форматі» потрапили у вельми делікатну ситуацію. З одного боку, п’ятирічний досвід тупотіння на місці довів, що угоди, підписані під тиском, у цій своїй формі не придатні до реалізації. З іншого — маємо впертий формалізм Москви, яку Париж більше не хоче «ізолювати». Що обрати: здоровий глузд чи потурання агресорові? «Питання кордону є легітимним, — зазначив у розмові з Тижнем французький дипломат, який бере участь у роботі Тристоронньої групи, — проте Росія не бажає уточнень та оновлень мінських угод, як пропонують деякі українські дипломати. Так, за п’ять років від підписання Мінська-2 контекст змінився. Так, було б логічно прописати реалістичну послідовність подій, пов’язаних з місцевими виборами. В ідеалі. Але ми працюємо в неідеальному світі».
Готуючись до нового саміту «нормандської четвірки», що має відбутися у квітні, Париж хоч і хвалить Зеленського за більшу, ніж у Порошенка, гнучкість, але насамперед орієнтується на власні нові акценти у відносинах з Москвою. Нехай Макрон і наголошує, що він не «проросійський, а проєвропейський»: коли Сполучені Штати ухвалюють нові санкції за участь у побудові газогону «Північний потік-2», Франція рухається в протилежному напрямку. Зокрема, голосом посла в Україні Етьєна де Понсена Париж заявляє, що ізоляція Росії «не була доброю тактикою» (інтерв'ю «Громадському»). Французький лідер офіційно погодився приїхати до Москви на парад 9 Травня. Водночас дати візиту в Україну досі немає, хоча про нього в загальному не раз ішлося.
«Мирний план Зеленського не знаходить одностайної підтримки й навряд чи буде зреалізований», — зазначає на шпальтах часопису Les Echos експерт з геополітики Крістін Дюґуен-Клеман. Попри те що «гуманітарний підхід наближає Зеленського до західних партнерів, які також воліли б розв’язати конфлікт за допомогою гуманітарних кроків», контроверсійний документ «12 кроків до миру», що виринув під час Мюнхенської конференції з безпеки, чітко продемонстрував: Москва не тільки не бажає йти на поступки, а, навпаки, рушає в наступ, просуваючи концепт «нової української ідентичності», узгодженої із сусідніми країнами. «Не лише підхід до вирішення конфлікту, що його обрав президент України, не знаходить одноголосної підтримки громадянського суспільства, а і його відносини з країнами, що через появу тексту про 12 кроків видавалися потенційними зрадниками України на догоду Росії, додатково послаблюють позиції Зеленського», — вважає Крістін Дюґуен-Клеман.
Задум розмістити на кордоні з Росією миротворчі сили, що його озвучив у Нью-Йорку Вадим Пристайко, у Парижі також сприймають стримано. «Ми не вперше чуємо про ймовірних миротворців на Донбасі, — пояснив Тижню французький дипломат, причетний до переговорів за „нормандським форматом“. — Україна сьогодні апелює до мандату ООН, ми ж вважаємо, що ОБСЄ вже на місці. Ця організація могла б гіпотетично розширити свою місію».
Утім, усе можна змінити, «аби воля та бажання», визнав, повагавшись, французький дипломат. Але виявити таку волю в межах «нормандського формату», схоже, нікому. Мінські угоди найближчим часом, мабуть, не матимуть іншої перспективи, як залишатися складовою дипломатичної риторики, яку кожен з учасників переговірного процесу використовуватиме на свій лад.
