“Антимайданна хвороба” Москви
Росія надалі перебуває у вигаданому нею світі
В Москві параноїдально продовжують наполягати на тому, що «біле — це чорне, а чорне — це біле». Складається враження, що Росія постійно перебуває у вигаданому нею світі і не збирається з нього виходити.
Так Міністерство закордонних справ Російської Федерації виступило з заявою, яку було поширено російськими інформаційними агентствами. Вона присвячена шостій річниці трагічних подій на київському Майдані.
МЗС Росії наголосило на тому, що події на «майдані» 2014 року не принесли Україні нічого позитивного, тільки погіршили проблеми, що були до того, українській державі загрожує неминуче саморуйнування в разі продовження Києвом конфронтаційної політики.
На думку авторів цієї заяви: «Для вирішення їх [проблем] необхідно відмовитися від боротьби з вигаданими ворогами і перейти до процесу творення». В дипломатичному відомстві Росії зазначили, що якщо Київ продовжить конфронтаційну політику, то країні загрожує «неминуче саморуйнування».
Рівень цинічності російських «ідеологічних дипломатів» просто зашкалює. Власне, тут немає чому дивуватися, оскільки одна лише згадка про Майдан і перемогу Революції Гідності в Україні діє на Путіна і його оточення, як червона ганчірка на бика.
Цікаво, яку це «конфронтаційну політику» Києва побачили в Кремлі? Що Україна анексувала російські території, проводила на теренах Російської Федерації псевдо референдуми, чи, прикриваючись правом вето в Раді Безпеки ООН, як це робить Росія, веде неоголошену гібридну війну в Брянській або Курській областях?
Постійні «політичні мантри» Москви про те, що «українській державі загрожує неминуче саморуйнування», якщо вона не здасться на милість російських агресорів, в Україні вже чують шість років. А заклик «відмовитися від боротьби з вигаданими ворогами» тут не спрацьовує, оскільки сьогодні ворог в України один — Росія, і він зовсім не вигаданий.
В Кремлі явно хворі на «антимайданну хворобу». Вона дуже запущена і прогресуюча, й виглядає невиліковною. Путін не бачить можливостей для поступок чи компромісів в «українському питанні». Він вичікує, маневрує та постійно нагнітає обстановку на російсько-українському фронті протистояння.
Фальсифікатори зі Смоленської площі наголошують на тому, що кульмінацією подій на Майдані «став кривавий держпереворот, який вщент потряс Україну, привівши до виходу з її складу Криму і збройного конфлікту на Донбасі, який триває й досі».
Члени путінського злочинного режиму явно мають викривлену свідомість і намагаються своє збочене бачення силою нав’язати українцям. На кремлівців самі поняття «ліберальні цінності» і «демократія» діють, як на чорта ладан. Вони на дух їх не переносять, і при одній лише згадці про них їх починає трусити.
Росія вже майже відокремилася від людської цивілізації, й цього не можна не помічати. І в цю «самодержавну самоізоляцію» Російська Федерація намагається силою втягнути й Україну. Тому війна Росії з Україною відбувається не тільки за українську територію, а й за душі українців і місце України в світі.
Російська Федерація хоче не тільки відновити колишній статус наддержави, який колись мав СРСР, а й за нові глобальні ресурси, на які свого часу Радянський Союз претензій не висував. Одна тільки спроба Москви присвоїти собі ресурси Арктики вже багато про що говорить.
Агресивна божевільна політика Кремля щодо України є лише однією (хоча й найбільшою) складовою намагання «нагнути» під себе увесь світ. Адже якби Росії вдалося отримати людські, промислові і земельні ресурси Української держави, то тоді Москва змогла б діяти на міжнародній арені ще більш інтервенціоністські і войовничо.
«Битва за Україну» концентрує увагу Москви на якнайшвидшому вирішенні створеної нею ж самою проблеми, і водночас гранично виснажує ресурси Росії, як би там в Кремлі не «приндилися». І які б заяви не видавало МЗС Росії з приводу «розпаду України», вони нині самі знаходяться дуже близько до розпаду своєї державності.
Москва діє в своїх інтересах, забуваючи про те, що інші держави теж мають свої національні інтереси, і тому підігрувати інтересам інших (та ще й ворожих) держав Україна не збирається. А Росія, спровокувавши нову версію Холодної війни і віддавши свою долю в руки сумнівного «національного лідера», не розуміє одного, — за свавілля Путіна-самодержавця доведеться дуже жорстко розплачуватися.
Імпульси нестримних шовіністичний імперських бажань однієї особи поставили під удар долю більше ніж стомільйонної країни. І в Україні вже тепер мають задуматися про те, що ми маємо робити, якщо величезна Російська Федерація почне розпадатися, а анархія і хаос на її території змушуватимуть мільйони біженців шукати прихистку на українських землях.
Ніякі прикордонні служби не в змозі будуть утримувати такі величезні натовпи російських біженців. Яким неможливо буде пояснити, що їх до такого ганебного стану призвело прагнення «геополітичного реваншу» Путіна, в можливість якого вони повірили наслухавшись пропагандистських програм кісельових-соловьових на путінському телевізорі.
