Мюнхенський сором

Ніхто, навіть іспанці, не можуть втямливо пояснити походження цієї фрази. Найімовірніше, вона виникла від англійського «spanish shame» («іспанський сором»), яке, своєю чергою, на Островах з’явилося від іспанського «vergüenza ajena» («сором за іншого»).

Віднедавна в українців виник свій термін на означення чиєїсь ганьби — «мюнхенський сором». Йдеться про манеру поведінки і стиль спілкування чинного президента Володимира Зеленського, який на майданчиках безпекової конференції, що традиційно зібралася у столиці Баварії, шокував присутніх.

Не буду вдаватися у подробиці, вони вже відомі ледь не кожному. І про «великі вуха» Зе!, у яких чомусь, окрім запитань журналістки, лунала музика, і про відсутність часу, щоб «думати стратегічно», і про безумні ідеї «спільного патрулювання» ще не контрольованого російсько-українського кордону воїнами ЗСУ і бойовиками з ОРДЛО… Все це, так би мовити, у репертуарі колишнього коміка, ретельно виписаному і процензурованому у столиці сусідньої держави, яку світ давно визнав агресором щодо країни, яку у Мюнхені репрезентував вчорашній артист розважального жанру.

Уже не кажу про вигуки Зеленського, що «Україна тепер некорумпована держава!». Персонаж, який дістався владного олімпу завдяки політичній корупції з одіозним олігархом, особа, яка вже частково розрахувалася з Коломойським (за винятком повернення ПриватБанку) вітчизняними активами, поверненням арештованого майна, говорить про чесність і прозорість. Президент, що призначає очільником свого Офісу людину, пов’язану з російською розвідкою, а у прагненні до миру на Донбасі чи не наступного дня погоджує призначення рідного брата Андрія Єрмака Дениса відповідальним за програму «Мир Донбасу» і створення для цього «Українського бюро національного розвитку», говорить про некорумпованість створеного ним режиму?!

Комплекс меншовартості і неповноцінності Зеленського, який досі, під час його сценічної кар’єри, вправно маскували гримери та майстри освітлення, на солідному міжнародному форумі випирав з нього у всій красі. Кажуть, дійшло до ультимативних вимог «одного з найвидатніших лідерів сучасності», які межували з істерикою. Зе! запраг видалити із зали Петра Порошенка на час безсенсової промови чинного очільника України. Мовляв, йому буде «некомфортно виступати». Депутат Європарламенту Міхаель Галлер, протестуючи проти такого демаршу, сам вийшов геть…

Безпрецедентний казус трапився і з так званим «планом примирення України та Росії за авторства трьох західних аналітичних центрів та Російської ради міжнародних справ», такими собі скандальними 12-ма заповідями (читай — ультимативними вимогами) для України. Спочатку його видалили зі сайту Конференції через очевидну провокативність, а згодом… повернули. Кажуть, на вимогу самого Володимира Зеленського і Андрія Єрмака, після гучного скандалу з міністром закордонних справ Вадимом Пристайком.

Можемо припустити, що присутність цього документа на офіційному ресурсі Мюнхенського форуму могла бути передбачена домовленостями між Зе! і Миколою Патрушевим в Омані — як елемент умов для майбутньої зустрічі Володимира Олександровича з Володимиром Володимировичем. Якщо це так, то Зеленський вже перетнув не тільки усі «червоні лінії» на шляху до капітуляції. 12-й пункт заяви, який дослівно звучить так: «Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію», — не вписується навіть у кримінальне визначення «державної зради». Це — дно приниження, ганьби для всього українства. Це повернення до Шевченкового «І мертвим, і живим…»:

«Німець каже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав'яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!"…

Серед трьох вітчизняних експертів, які брали у підготовці цього капітулянтського тексту, — люди з оточення Віктора Пінчука. Ідеї, реанімовані у тексті заяви, по суті, переспів сумновідомої статті олігарха і зятя Леоніда Кучми за грудень 2016 року у The Wall Street Journal. Там Віктор Михайлович прозоро натякав на відмову України від курсу в ЄС та НАТО і першим сформулював ідею обміну Донбасу на визнання Криму російським. Зрештою, у Мюнхені-2020 Пінчук не надто приховував свої стосунки з Андрієм Єрмаком.

Після усього сказаного у мене є кілька запитань до президента, якого я не обирав. Чи замислювався він (попри брак часу) над тим, що війна з Росією, яка триває ось уже понад п’ять років, є конфліктом саме ідентичностей? Чи не здається йому, що у своєму прагненні «потрапити в історію» (мотивація Володимира Зеленського, озвучена ним самим) насправді «вляпується» в історію як невіглас і зрадник? Чи не приховується за його несамовитим бажанням зустрітися з Путіним і «поглянути йому в очі», нехіть і страх зазирнути у вічі власному народові? Народові, якого тепер пече «мюнхенський сором».