Вирвані з контексту

«Ми не можемо просто друкувати гроші… Ми або серйозно збільшуємо пенсії або вкладаємо ці гроші в інфраструктуру, модернізацію країни». Але ж дозвольте, 73 відсотки виборців віддали свої голоси за високі пенсії і халявну шаурму, а не якусь там «інфраструктуру». Наперед знаю виправдання, коли Зеленському колотимуть очі цим його зізнанням. «Вирвали з контексту», — скаже Юля Мендель, якщо, звісно, втримається на посаді після приходу в ОПУ нового очільника Андрія Єрмака. До речі, саме йому належить безпрецедентне за рівнем підлабузництва зарахування Зе! до «найкращих лідерів цього світу». Маю надію, що прийде час, і Андрій Борисович теж скаже, що ці його слова «вирвали з контексту».

Як і Давид Арахамія, цей охочий розміняти воду у Крим на Донбас. Голова фракції «Слуг» одразу після призначення відверто проросійського Єрмака на посаду відчув, куди вітер віє. Бо власне нинішній керівник Офісу теж озвучував ідеї схожих антиукраїнських оборудок. Але після загального збурення Арахамія дав задню. «Окремо хочу вибачитись перед громадянами України, переселенцями, кримчанами, яких могли образити мої слова, навіть попри те, що вони були вирвані з загального контексту і насправді були трактовкою припущень, озвучених не мною», — сказав він.

Фантазії забракло у прем’єра-«гуляйноги» Олексія Гончарука, коли його піймали на образах і непристойних оцінках «найвеличнішого лідера». Після скандалу із записами непублічних розмов про «туман у голові» та «примітивне розуміння» Зе!, Гончарук відмахнувся стандартно: «Фраза була вирвана з контексту. Ми обговорювали презентацію, і я пояснював своїм колегам, що в уявній свідомості клієнта, тобто людини, якій будемо презентувати певну свою логіку, має сформуватися якийсь образ. І тому це зовсім інша історія».

Фраза «вирвані з контексту» стала чимось на кшталт «ебонітової палички-виручалочки».

Але є одна деталь, про яку забувають усі наші горе-спікери. Слова можуть бути вирваними з контексту лише тоді, коли він, цей контекст, є. Бо словоблуддя Арахамії, Гончарука та інших персонажів цієї драми абсурду не передбачає такого поняття. Чи можна вважати контекстом дивний, несуразний набір фраз носіїв так званої «мерехтливої свідомості», яку психологи вважають ознакою роздвоєння особистості?

Ну, спробуйте вловити контекст у відповідях «лідера сучасності» на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. На запитання про перспективи реформ Зеленський відповів таке (граматику, орфоепію і синтаксис збережено): «Готуємось до перезапуску служби безпеки України, ми запустити антікорупційний суд, починаючи з вересня він працює, наближаємось до а… запуску бюро фінансових розслідувань, тобто амбітні плани а… ми ставимо для себе задачі щоб щодня ти повертався додому і знав що ти не просто так працював президентом тому що, ще раз хочу сказати — я президент двісті сорок вісім днів і всі ці дні я працюю на державу Україну, і всі ці дні я дуже мало часу витратив на свою сім'ю тому щодня на посту президента я маю давати якихось важливий результат для країни, щоби хоча б це пояснити своїм дітям чому я не вдома…». Тут залишається лише скрушно повести плечима і згадати відому фразу, частково базовану на біблійній мудрості, а почасти — на іронії сучасника: «Слово сказане є слово усвідомлене, якщо ж ні, то це папуга».

Та проблема не у вмінні говорити складно і вишукано, хоча вчорашнього коміка, на перший погляд, важко запідозрити у відсутності риторичних навиків. Хіба припустити, що кварталівці і їхня головна зірка просто бездумно повторювали фрази, написані сценаристами…

Проблема значно серйозніша. Ці люди, викинуті на верхівку влади легковірним і безвідповідальним електоратом, насправді вирвані з контексту країни. Не силоміць, а свідомо. До виборів вони жили в іншому світі, далекому від реалій воюючої країни. Зрештою, після виборів не надто охоче позбуваються учорашніх звичок, стилю життя, залишаючись у своєму контексті.

Навіть здобувши владу, ці люди не змогли сформувати свого «командного контексту», тобто ідеології, стратегії, ба навіть корпоративної солідарності та етики. Я вже згадував про лекції Милованова, з яких було зрозуміло, що корпоративна етика і мораль зводитиметься до внутрішньо видової боротьби за місце під сонцем. Насправді ж усе виявилося набагато жахливішим.

Ексцентричний, нахабний і брутальний ексочільник офісу президента Андрій Богдан, прощаючись із своїми заступниками, заявив: «Тепер кожен за себе…». І у цьому вся суть «Слуг», бо насправді вони — маріонетки у руках різних хазяїв, для яких людські життя, долі, зрештою, перспективи країни — лише розмінні монети у боротьбі за власні інтереси.