Скандальні  "ляпи" Зе!команда перекриває іншими

Це небезпечний симптом, оскільки дбаючи лише про рейтинги, влада мимоволі змушена поглиблювати суспільну поляризацію, на порожньому місці множити конфлікти і часом позбавлені сенсу дискусії, говорити про речі, далекі від насущних проблем країни. А відтак, оскандалившись, перекривати власні ж «ляпи» іншими, ще скандальнішими і цинічнішими.

Усвідомлюю, люди, які випадково взялися за кермо воюючої країни, не вміють інакше правити. Вони застосовують свої попередні практики і вміння (у нашому випадку взяті з шоу-бізнесу). Попри хаотичність рухів, попри те, що кожен наступний владний жест Зе!, здавалося б, позбавлений елементарної послідовності, політика «молодих і зелених» підпорядкована логіці тих, хто привів їх до влади. Зрештою, тих, кому на руку цей хаос в Україні, розсвареність її громадян.

Є така стрічка про Голокост — «Суд над Богом». Її сценарій написав британець Френк Котрелл Бойс. Сюжет розвивається в Освенцимі, у бараку, де приречені на смерть у газовій камері євреї влаштовують такий собі процес над Всевишнім, який, на їхню думку, відрікся від свого народу. Наприкінці трибуналу, коли «суд» зібрався для остаточного ухвалення вердикту, з’ясовується, що його головою був чоловік, який насправді є німцем. І саме він відкриває очі людям, озлобленим на всіх і вся, навіть на Господа, суть того, що відбувається. «Гадаєте, що все це — для того, щоб просто знищити вас? — запитує він. — Ні, нацистам залежить на тому, аби позбавити вас людського обличчя, забрати у вас ваші святині, втоптати у багнюку вашу гідність, зневірити вас у найвищих ідеалах… Мусите зрозуміти важливість цих речей, не дати злочинцям досягти мерзенної мети. Бо саме пам’ять, віра і совість роблять вас людьми».

Усіляка аналогія, звісно, кульгає. Але визнаймо, — інструмент «знелюднення» досі успішно застосовують і сучасні політики, особливо — з популістичного табору. Саме вони спрощують людські потреби й інтереси, звівши їх до «хліба і видовищ», до примітивних запитів і не менш примітивних способів їх задоволення. Оксана Забужко чітко охарактеризувала суть схожих стратегій: «Презирство, зневага і перетворення людини і людського життя на об’єкт індустрії розваг. Скажемо простіше: дегуманізація… Це професійна торгівля ненавистю. Це мистецтво високого цинізму, з якого виключена людина, яке відучує бачити людину, проективно співпереживати іншому».

Коли Зе! пропонує нам жити за принципом «какая разніца», коли він та його адепти розповідають нам про неважливість минулого, яке, на їхню думку, зводить барикади між українцями Сходу і Заходу, вони нівелюють нашу ідентичність. Ідентичність європейської нації. Чинний президент не здає собі звіту, розповідаючи про «постаті», які не викликають суспільного подразнення, оскільки, по-перше, кожна нація бере собі за стержень чи приклад осіб яскравих, пасіонарних, відданих ідеї, по-друге, хто визначатиме перелік цих «дистильованих» персонажів? Чергова комісія чи припрезидентська рада, зібрана з людей, які ментально досі перебувають у радянському минулому? Чи, може, «нова народна дипломатія», яку на повному серйозі обговорюють у середовищі російських діячів шоу-бізнесу, і вже гострять лижі для гастролей Україною, щоб явити нам саме такі «об'єднавчі» фігури?

Коли на очільника групи слідчих у «справах Майдану» призначають адвоката Януковича, персонажа, який вже спробував позбавити українців гідності і батьківщини, вони пнуться продемонструвати свою безкарність і всесильність. Одіозні судді на кшталт «вічного Вовка», зроблять усю брудну роботу, влада залишиться при цьому білою та пухнастою? А слідчі, скроївши на потребу режиму справи проти добровольців і волонтерів, зможуть дискредитувати патріотів в очах тих, кого захищали?

Коли потай від людських очей, десь в «оманах» чи деінде, зустрічаються з агресором і обговорюють речі, які перекреслюють десятки тисяч зламаних війною доль, втрачених життів, то не тільки «розвертають» країну в імперське стійло, але й демонструють визначеність у методах управління майбутньою малоросійською губернією. І обраний ними шлях списаний з чернеток, за якими спинався на ноги сучасний російський путінізм.

«Професійна торгівля ненавистю» закладена і у намірах заткнути рота невгодним журналістам, поділивши їх на «правильних» і «неправильних». Забувши про гіркий досвід «диктаторських законів» і про те, що самі ж «зелені» прийшли до влади завдяки свободі слова.

Публіцист Віталій Портников колись написав, що популісти страшенно неефективні, і кожен з них обов’язково посковзнеться на своїй «кавуновій шкуринці». У мене таке враження, що Зе! зі «слугами» за дев'ять місяців урядування з’їли цілу баржу кавунів…