«Добрий» Козак замість «злого» Суркова. Що змінюється для України?

Відхід Владислава Суркова з держслужби в медитацію, та ще й у день народження Володимира Зеленського, мотивується зміною кремлівської політики на «українському» напрямку. Про це стали говорити ще після того, як ведення переговорів з Україною було доручено саме Дмитру Козаку — до речі, уродженцю Кіровоградської області. І абсолютно зрозуміло про такий зиґзаґ у кар'єрі Суркова стало кілька днів тому, після переходу Козака з позиції віце-прем'єра на позицію заступника голови Адміністрації президента РФ.

Однак поки що немає ніяких підстав вважати, що кремлівська політика на «українському» напрямку грунтовно зміниться, і не тільки тому, що формує її не Сурков і не Козак, а Путін.

Зміна стратегічної лінії Кремля на «українському» напрямку (і з питання ЛДНР, і тим більше з питання Криму) здатна істотно підірвати нинішній російський політичний режим, а також — особистий рейтинг Володимира Путіна.

Зовні — так, «українська» політика найближчим часом повинна змінитися. Але тільки на рівні стилю і тактики: на зміну вишукано-демонічному постмодерністському стилю Суркова Козак принесе брутально-технократичний стиль. (Вже, до речі, на російських федеральних телеканалах стали менше говорити про Україну.)

Суркова пов’язують з нині забутим проектом «Новоросії», що забуксував, і з початком активної фази гібридної агресії на Донбасі навесні-влітку 2014 року. У кар'єрі Козака подібних скелетів у шафі не спостерігалося. Навпаки, є нереалізований, але резонансний «Меморандум Козака» щодо врегулювання в Придністров'ї, одним з гарантів виконання якого передбачалася Україна. Дмитро Козак володіє більш ефективним інструментарієм для вирішення стратегічного завдання Кремля — впихання ЛДНР в Україну на кремлівських умовах (тобто приєднання не ЛДНР до решти України, а України до ЛДНР).

Це зовсім не «шило замінили на «мило», як вирішили деякі спостерігачі. Це «злогослідчого» замінили «добрим», але настирливим і наполегливим.

Тому найближчим часом слід очікувати, що Кремль перейде від тактики жорсткого, іноді ультимативного нав’язування своїх інтересів Україні до тактики «залучення» — коли під виглядом «потепління» російсько-українських відносин, знаходження «конструктиву», «поступок» і «взаємної вигоди» російські інтереси будуть просуватися в Україні таким чином, щоб українське суспільство ще й раділо (точніше, відчувало «стокгольмський синдром»). Недавніх ворогів Кремль намагатиметься перетворити на просто противників і навіть «проблемних партнерів».

Втім, подібна політика вже поступово реалізується — завдяки взаєморозумінню і співпраці на лінії «Козак — Єрмак». (Примітно, що помічника президента України Андрія Єрмака деякі політологи називають «агентом путінського режиму». Відзначається також його зрослий за останні півтора місяця вплив на шефа.)

Отже, за останній час вже: укладено компромісну угоду з прокачування газу через українську територію, Україна відмовилася від величезних газових претензій в обмін на виплату російською стороною 3 млрд доларів, відбувся обмін полоненими (включно з тими, на звільненні яких наполягала Москва). Не виключено, що в найближчому майбутньому буде зроблена спроба нав’язати Києву закріплення в Конституції «особливого статусу Донбасу» — в обмін на часткову зміну Мінських угод (спочатку передача контролю над кордоном — потім вибори) і т. д.

Для Росії зміна тактики на «українському» фронті вкрай актуальна напередодні насування лавини політичних ризиків: початок розгляду 9 березня справи про збитий над Донецькою областю Боїнг МН-17 в окружному суді Гааги, зміна Конституції Р Ф, початок реальної виборчої кампанії до Держдуми, Федеральних Зборів РФ, анонсована на квітень зустріч в Нормандському форматі, 75-а річниця перемоги-1945 і спроба поліпшити зовнішньополітичний імідж — для залучення на святкування світових лідерів. Крім того, посиляться спроби мінімізувати європейські санкції проти російської економіки.

Для України зміна кремлівської тактики може мати ряд неочевидних наслідків: втрата ініціативи в стосунках з Москвою і Заходом, деморалізація суспільства, відмова від воєнної (ширше — ворожої) риторики щодо РФ, посиляться спроби виконати Мінські угоди відповідно до «формули Штайнмайєра». Це все здатне загострити конфлікт між «активною» та «пасивною» частинами українського суспільства, між «радикалами» і «капітулянтами», що, в свою чергу, може призвести до масштабної політичної кризи — аж до обвалу нинішнього українського політичного режиму.

Тож станом на сьогодні заміна Суркова на Козака може створити Кремлю нові можливості для маневру, а Києву — нові «підводні камені» і неочевидні загрози.

Джерело