Затишшя перед бурею

Отже, налякане людство може з полегшенням перевести дух. Новий раунд американо-іранського протистояння, яке загрожувало обернутися мало не Третьою світовою, звівся лише до демонстрації деяких грізних жестів. Нагадаю, що в ніч на 3 січня американський безпілотник знищив командира військ спеціальних операцій Корпусу вартових ісламської революції Касема Сулеймані. Генерал протягом двадцяти років був кимось на кшталт іранського полковника Лоуренса, що формував у Лівані, Сирії та Іраку шиїтські військові організації, метою яких було завдання максимальної шкоди Ізраїлю і США. Останньою операцією Сулеймані, стверджує американська розвідка, був напад на посольство США в Багдаді. За що генерал і був покараний. Вбивство національного героя викликало вибух обурення в Ірані. Причому такої сили, що деякі оглядачі згадали події 40-річної давності, коли розлюченим натовпом було захоплено американське посольство в Тегерані. Цього разу через відсутність американського посольства захоплювати було нічого. Але керівництво ісламської республіки не скупилося на найстрашніші погрози на адресу США. Вбивство Сулеймані було прямо названо актом війни, американцям була обіцяна страшна помста.

Оскільки непередбачуваність є візитною карткою теократичного режиму в Тегерані, світ завмер в очікуванні найгіршого. І от 8 січня Корпус вартових ісламської революції випустив чи то дюжину, чи то дві ракет малої і середньої дальності по двох американських базах на території Іраку. Іранські ЗМІ тут же повідомили про загибель більш ніж 80 американських військових. Однак насправді з’ясувалося, що ніхто не постраждав зовсім, а матеріальний збиток виявився не надто суттєвим. Пізніше стався витік, який пояснив настільки чудову неефективність іранських ракет. Виявляється, Тегеран заздалегідь попередив про удари іракське керівництво, а те — американське командування. Потім послідувала заява іранських лідерів про те, що акт помсти можна вважати виконаним…

Якщо так, то, проводячи свою операцію, вартові ісламської революції практично в деталях повторили дії своїх заклятих ворогів — американських військових навесні 2018-го. Тоді Вашингтон оголосив про намір покарати режим Асада за хімічні атаки проти сирійської опозиції. Передбачалося завдання ракетно-бомбових ударів по командних центрах армії Асада. Начальник російського Генштабу Валерій Герасимов пригрозив у відповідь завдати удар по американських кораблях і літаках, якщо вони будуть загрожувати життю російських військовослужбовців, які могли б виявитися в сирійських центрах управління. Перспектива прямого зіткнення двох найбільших ядерних держав стала цілком реальною. Американці сприйняли загрозу всерйоз і, як можна зрозуміти, неофіційно поінформували Москву, про те, куди будуть завдавати удари. В результаті кількість жертв була мінімальною. А міністр оборони Сергій Шойгу навіть доповів президенту Путіну, що модернізовані нашими фахівцями системи ППО перехопили велику частину «Томагавків». Цілком ймовірно, що під час телефонної розмови з начальником іранського Генштабу голова російського військового відомства ознайомив співрозмовника з чудовим сценарієм близькосхідного договорняка. І сценарій був прийнятий іранцями на озброєння. Після надаккуратного, просто пестливого удару високопоставлені іранські чиновники наголосили, що удару у відповідь був адекватним американським злочинам. І таким чином натякнули Вашингтону: пора ставити крапку.

До вечора 8 січня було неясно, як відреагує Трамп. В принципі у нього була можливість повторити історію з Тонкінським інцидентом, коли непідтверджений факт нападу на американські есмінці, яким не було завдано шкоди, став приводом до В'єтнамської війни. Однак і тут розум узяв гору. У своєму зверненні, яке за логічністю цілком можна порівняти з промовами аятоли Хаменеї, Дональд Трамп заявив: він має намір покарати Іран введенням ще більш нещадних економічних санкцій. Війна, отже, відкладається. Більш того, Вашингтон запропонував Тегерану прямі переговори без попередніх умов.

Таким чином, в XXI столітті за всіх сучасних технологічних досягнень військове протистояння відбувається, слава Богу, за схемою боїв кондотьєрів в середньовічній Італії. Стратеги виробляють витончені маневри військ, кілька лицарів сходяться в поєдинках. Після чого війну оголошують закінченою. Можна згадати і про дуелі, під час яких кожен з учасників навмисно стріляв у повітря. Думаю, скоро з’являться серйозні наукові роботи, в яких буде доводитися: для нинішньої стратегічної ситуації характерне поєднання немислимої за руйнівною силою військової могутності і, одночасно, гуманізму, що набирає силу, який все більше впливає на рішення навіть релігійних фанатиків і авторитарних лідерів. В результаті, навіть вступивши в конфлікт, який не вдається вирішити засобами дипломатії, сторони уникають прямого військового зіткнення, влаштовуючи якісь символічні дії, що лише зображують війну.

Можна тільки порадіти. Однак проблема в тому, що для Тегерана (та й не тільки для нього) непередбачуваність, демонстрована готовність пожертвувати життями мільйонів, є найважливішим зовнішньополітичним інструментом. Згадаймо хоча б, як аятолли регулярно збираються спалити Ізраїль, а Володимир Путін обіцяв росіянам пряму дорогу в рай. Інші учасники повинні враховувати ці милі особливості, виділяти спеціальні бонуси, щоб втихомирити буйних. Але непередбачуваність — товар, що швидко псується. Варто виявити раціональність, і наступного разу контрпартнери не поведуться на грізні промови. Непередбачуваність треба регулярно підтверджувати авантюрними діями. Тому за нинішнім затишшям неминуче послідує загострення…

Переклад з російської

Джерело