Якщо не змінити алгоритму...
Важко писати що-небудь, бо боюся вдатись у банальності, чого б дуже не хотілося, передовсім на тлі того, що відомий нам світ поступово котиться у прірву, згораючи у Австралії та розгораючись потенційними світовими (очікуваними) конфліктами. Ні, я не маю на увазі, що я знав, що США вдарить по іранському символу, я не експерт з Близького Сходу. Але історія вчить очікувати таких речей.
Коли я був магістрантом, на одному із занять з англійської ми обговорювати тему сміття. Я пам'ятаю те, що тоді мого співбесідника здивувало моє переконання, що нічого на краще не зміниться. Усі ці гори сміття, отруєний океан та спопелиння цілого континенту не переконують людство, що треба щось міняти. У сенсі дійсно. У сенсі швидко. У сенсі радикально.
Наша планета надто дрібна піщинка у Всесвіті, щоб дійсно серйозно перейматись її знищенням. Хай йому грець, можливо навіть є десь ще пару схожих планет.
Але дивно, що нам не хочеться, щоб дійсно було гарно, щоб дійсно було добре і світло. Не добре, бо вкрали, нажились, сховали відходи у океані. А щоб дійсно наша планета була як рай вже прямо от зараз. Подивіться ж на Землю. Це і є матеріальний рай. Від полюса до полюса. Хтось нам би позаздрив. Хтось міг би все віддати, щоб жити на такій планеті. Але нам скучно задовольнятись раєм. Нам треба незмірно більше. Нам важко подбати про раціональне споживання енергії, переробку сміття, бо то відкату нема, то схема руйнується. Які ж ми огидно малі. Це як у фільмі «Вірус». Весь фільм думаєш, що ворог людини — це та дивна штука, що заразила космічний корабель, що передав інформацію разом з штукою на корабель у морі. І він ожив. Але потім виявляється, що вірусом режисери називають якраз людей. Врешті, як і у фільмі «Матриця». Нео, нео. Літає, мочить агентів. Але крім цього брати-сестри Вачовські прямо кажуть, що до випаленого неба, війни і зруйнованого світу дійшло через людську гординю. І агент Сміт каже: у світі є лише один вид, схожий на людину. Це вірус. Він захоплює ділянку, розмножується, вичерпує всі ресурси і йде на наступну ділянку.
Тож якщо світ скінченний — а він такий — то рано чи пізно все скінчиться. Якщо не змінити алгоритму.
Разом з тим, свято Різдва. І мені б хотілося, щоб всі-всі ми сприймали свято глибоко і радісно, усвідомлено, не просто аби забути і відмежуватись від бід світу. Радіти життю навіть гинучи. Як оркестр на Титаніку. Пам'ятаючи про те, що людина не лише їсть. Можливо, якби ми пам'ятали про це, то і більше б думали про проблеми світу-корабля, на борту якого ми всі разом є, і рятувальних шлюпок наразі немає, ми були б радісніші. Можливо, думки про справжнє і серйозне робили б нас щасливішими у свято. Як бутанці думають 5 разів на день про смерть і є «світовими експортерами щастя», адже якщо подумати, що померти можна сьогодні, то і не думаєш дрібного, то хочеш встигнути важливе.
Бути трохи як Христос, чиє Різдво багато хто святкує нині. Він знав, що з ним буде. Він мав мало часу. І встиг зробити багато, якщо про нього знає весь світ. Можливо, він багато думав про смерть, як і бутанці. Можливо, ні. Але, очевидно, він і думав, і робив багато серйозного. Разом із тим він не був вічно зажурений чи сумний (до слова, є вираз: «Сумний святий — сумнівний святий»). Христос ходив у гості, гарно виглядав (за його одяг сварилися римляни), був на весіллях.
Я до того, що у день Різдва Христового настає непогана нагода справді радіти життю як Син Бога. Разом із тим, хай ця наша радість буде не тільки від ковбаски і куті. Хай десь на фоні залишається у нас думання і переживання про наші великі і важливі справи. Учні Христа були і лікарями, і митарями, і рибалками. Вони цим заробляли на життя. Але разом з тим вони волонтерили: навчали людей, розповідали благу вість, гуртували громади. Тоді не було екологічних проблем. Тоді світ був жорстокіший і більш безправний. І важливо було говорити про любов. Врешті, на принципах 10 заповідей базується багато законів і тепер. Але сьогодні, можливо, ще важливіше говорити про екологічні проблеми і про любов до світу, до води, до землі, до рослин і тварин, до лісів.
Бо так виглядає, що Мамона (багатство, по простому бабло) як завжди далі править людством. Але бабло згорить у вогні, що здатен зжерти цілий континент. Тому пора взяти опіку над світом. Бо бути володарем не означає знекровити, а означає дбати і любити.
Христос Рождається!
