2019-й був роком не Зеленського, а Портнова

Рік, що минув, залишиться «роком Портнова». Не Зе, навіть не Бєні, а саме Портнова. Бо він був єдиним, чиї прогнози та обіцянки впродовж року послідовно та невблаганно збувались.

Кілька місяців тому просто той факт, що воно повернулось до країни та спокійно дихає з нами одним повітрям, викликало шок. Але шок швидко минувся, ми звикли і стерпіли. Далі воно почало лякати нас, обіцяючи всім розправу — а ми робили вигляд, що все це не слід сприймати всерйоз.

Новорічну ніч зустріли на волі всі без винятку «беркути» — вбивці, чий злочин зафіксовано на сотнях відеозаписів. Харківські терористи — вбивці дітей, засуджені судом до пожиттєвого. Кати із підвалів ДЛНР, та творці цих самих ДЛНР на чолі з Єфремовим.

Натомість цю новорічну ніч зустрічали за гратами волонтери та ветерани, чию причетність до вбивства Шеремета не доводить ніщо — якщо звісно не вважати «доказами» публічне призначення винними у виконанні перших осіб держави.

Ми не покарали одних, і не захистили других. І пішли святкувати новий рік — бухати, хавати олів'є та дивитись новорічні шоу на телеканалах, під час жодного з яких навіть на секунду не згадають ні про безкарне зло, ні про невинно ув'язнених.

Андрій Портнов (заступник глави адміністрації Януковича. У 20-х числах лютого 2014 року виїхав з України. У 2014—2015 роках перебував під санкціями Євросоюзу. Жив у Росії, потім у Відні. 19 травня 2019 року повернувся в Україну. — ред.) — переможець 2019 року. Він знає це. А ще він знає, що нема нічого страшнішого за недоперемогу. Часткова перемога, яку не довели до остаточного результату — початок страшної поразки. Непокаране зло завжди повертається та карає за свій пережитий страх. Як повернувся Портнов.

Портнов абсолютно правий, коли пише, що логічним продовженням звільнення «беркутів» має стати посадка нас всіх — «майдаунів» та «бандер». Хтось має бути покараним за кров — або вони, або ми. І ми вже дуже близькі до цього «або ми».

У 2020-му Портнов буде нас дотискати. Це буде вирішальний дослід із фізики, з курсу «опір матеріалу». Якщо ми мовчки, хай навіть дуже стоїчно, терпітимемо тиск, ми можемо витримати дуже довго — але не нескінченно. І зрештою зламаємось, зігнемось та зімнемось під залізним пресом, викованим у Росії та оперованим Портновим.

Але є шанс, що ми — не просто шматок матеріалу, хай навіть і шляхетної криці. У нас є шанс, тільки якщо ми — сталева пружина. Пружина, яка стискатиметься до критичної точки, а потім пружно випрямиться назустріч тискові. І вдарить з усією накопиченою під тиском силою. Вдарить безжально і нещадно, як ми не вдарили за всі попередні 6 років.

Побачимо, чиїм роком буде 2020 — роком остаточної перемоги Портнова, чи нашим. В будь-якому разі, він буде вирішальним.

Джерело