Створити противагу

Я побачила результати екзіт-полів і зрозуміла, що країні загрожує влада малоросів із усіма добре відомими комплексами меншовартості й відповідною громадянською позицією чи її відсутністю. Усі знали, якою була поведінка Володимира Зеленського під час Майдану та війни, чули його жарти про Україну… Стало зрозуміло: нас «зливатимуть». Перша реакція — ступор. Я просто три години сиділа й дивилася в одну точку, думала. Знаю, що не я одна, більшість ветеранів відчули шок у цей момент. Але я не схильна до деструктиву, тож дійшла висновку: треба йти в парламент, щоб створити бодай якусь противагу тому сценарію, який розгортається в нашій країні.

Я пішла в політику, бо не можу байдуже спостерігати за тим, що відбувається в країні, не хочу, щоб були змарновані здобутки попередніх років. У мене, як і в багатьох ветеранів, загострене відчуття небезпеки. Я ніколи не мріяла про політичну кар’єру: ні в юнацькі роки, ні будучи на фронті. Я розумію, що в суспільстві до політиків ставляться погано й до ветеранів у політиці так само. Давайте подивимося на нинішній склад Ради й попередній. У VIII скликанні було 47 ветеранів, тепер їх шестеро, один із них — Ілля Кива з проросійської партії ОПЗЖ.

Чимало виборців розчарується в політиці президента, уряду, правлячої партії, власне, це вже відбувається, про що свідчать соціологічні опитування. Соціально-економічна ситуація в країні викликатиме обурення в багатьох громадян. Проблема в тому, куди підуть ці розчаровані. Добре, якщо до проукраїнського табору, а якщо до проросійських сил?! Ми бачимо, як активно сьогодні працюють в інформаційному полі агенти Кремля, як вони намагаються грати на опозиційному полі, спекулюють на дражливих темах. Щоб цієї електоральної «міграції» не сталося, треба мобілізуватися всім небайдужим, і місцеві вибори — непоганий шанс для активістів, ветеранів, волонтерів посприяти тому, щоб відвернути країну від катастрофи. Я розумію, що всі втомилися і війна виснажила багатьох, але краще об’єднати свої зусилля тепер, щоб запобігти загрозі, ніж гуртуватися тоді, коли її вже буде вповні реалізовано.

Нині багато маніпуляцій щодо того, нібито встановленню миру перешкоджає така собі войовнича меншість, чи то пак партії війни. Але слід розуміти різницю між миром і капітуляцією, яка, до речі, може бути не одним конкретним актом, а розтягнутим у часі процесом і відбуватися поетапно: спочатку реінтеграція окупованого Донбасу на умовах РФ, потім федералізація, а тоді вже поглинання цілої України Росією. Тривалий час людей привчали до думки, що війна перешкоджає розвитку країни, на ній заробляють олігархи й закінчити її насправді дуже просто. Створювалась ілюзія, нібито можна одним махом припинити бойові дії й одразу життя в країні налагодиться. Мовляв, для цього достатньо просто змінити прізвище президента. Втім, ми бачимо, що це не так, і за півроку новій владі не вдалося зупинити війну.

У нашому суспільстві популярна думка, що політика — це брудна справа, нею займаються тільки негідники, яким потрібні корупційні можливості. Так, політика — це можливості. Можливості змінювати країну, впливати на процеси в ній. Дуже простий приклад: раніше, коли я командувала батальйоном «Госпітальєри», мені було зовсім не просто домогтися, щоб, наприклад, оперативно доставили пораненого із зони бойових дій у тиловий шпиталь. Тепер, коли я народний депутат, мені стало значно легше допомагати військовій медицині, ветеранам, добровольцям. У моїх планах на наступний рік кілька законопроектів, які стосуються захисту і покращення реалізації прав ветеранів, треба розвивати доступність інфраструктури для людей з інвалідністю. Загалом є велика кількість соціально вразливих громадян, багато насильства в родинах, багато сиріт, слід не лише долати наслідки цих явищ, а й займатися їхньою профілактикою. Потрібно залучати людей із різних верств населення, зокрема тих, хто має інвалідність, до взаємодії, об’єднувати суспільство. Ну й велике завдання: треба завершувати медичну реформу, яку розпочала Уляна Супрун, — це ключ до вирішення багатьох проблем.

Джерело