Це була зустріч Карабаса-Барабаса з Піноккіо за сприяння лисиці Аліси та кота Базиліо
Вересень 2019 року став свідком визначної події в економічній історії США.
Вперше в історії Нового Світу експорт нафти та газу перебільшив їхній імпорт. США стали насправді незалежними від постачання енергії з-за кордону. Отже, коливання світових цін на енергоносії віднині не зможе жодним чином вплинути на економіку цієї країни.
Це сталося завдяки розвитку і поєднанню двох технологій у видобуванні нафти та газу: гідророзриву та горизонтального буріння.
Таке поєднання технологічних процесів призвело до того, що родовища нафти та газу, які раніше вважалися непридатними для видобутку через високі виробничі витрати, стали прибутковими.
США можуть забезпечити цими носіями енергії не тільки потреби своєї економіки, але й продавати їх за кордон. У тому числі, і до Європи, яка є одним з найбільших споживачів енергії у світі.
Президент Росії Путін, щоб заспокоїти своїх виборців, які розуміють, що Росія здебільшого заробляє з продажу нафти та газу за кордоном, вирішив зменшити загрози від сланцевої революції для доходів країни. Він відверто сказав, що Росія… вкраде ці технології в США. Щоправда, слово «вкрадемо» не вжив, а знайшов м’якіше формулювання: «зробимо цап-царап». Але суть від цього не змінюється.
Але жодні крадіжки американських технологій не можуть врятувати Росію від падіння цін на нафту та газ. Навіть якби Росія і мала ці технологї, їй не було би від цього великого зиску. Принаймні, по газу — точно. Бо і без сланцевих родовищ вона видобуває 500 мільярдів кубів на рік. З них тільки 200 мільярдів здатна продати до Європи, яка є головним ринком для російського газу.
«Цап-царап» радше мав би збільшити видобуток нафти, а не газу в Росії. Точніше, зменшити собівартість видобутку російської нафти та покращити її якість, яка погіршується через виснаження західносибірських родовищ.
Утім, сланцева революція укупі з розповсюдженням електромобілів, збільшує пропозицію у час, коли скорочується попит. Це є прямою дорогою до низьких цін на нафту.
Якщо ціни на нафту та газ будуть зменшуватися, ніякий «цап-царап» не врятує Росію від сповільнення темпів зростання її економіки, а відповідно — й її ваги у світі.
За нижчих цін на нафту та газ єдиною надією Росії є збільшення обсягів продажу, щоб за рахунок більших обсягів продажу компенсувати зменшення ціни.
А збільшення обсягів для Росії можливе тільки за рахунок конкурентів. Ось для цього Росія і здійснює військову присутність у Сирії. Сирія розташована на шляху між Перською затокою, де видобувається значна кількість світової нафти, та Середземним морем, звідки ця нафта безперешкодно може потрапляти на нафтопереробні заводи Європи. Високі витрати на транспортування нафти з Перської затоки, через відсутність нафтопроводу територією Сирії, покращують конкурентну позицію російської нафти. За економічними показниками російська нафта поступається нафті з Перської затоки як за собівартістю, так і за якістю. Але нафтопереробні заводи цікавить ще й безперебійне постачання сировини, яке Росія може гарантувати краще, ніж Саудівська Аравія.
Присутність російської «Роснєфті» разом з військовими радниками на протилежному кінці світу у Венесуелі теж має на меті встановлення контролю над експортом нафти з озера Маракайбо. Це озеро є найбільшим резервуаром нафти у світі.
«Цап-царап», який Росія влаштувала величезним запасам українського газу у водах Криму, це теж частина політики, що має на меті встановлення контролю над родовищами або шляхами доставки енергоносіїв у цілому світі. Бо саме завдяки такому контролю Росія сподівається зберегти доходи від продажу нафти та газу. Тільки такий контроль дозволяє збільшити обсяги продажу російської нафти та газу за рахунок конкурентів.
Якщо б Україна розпочала видобуток газу у водах Криму за угодою, що була підписана у 2013 році з американською компанією Екссон, то це би негативно вплинуло на продаж російського газу до Європи.
По-перше, Україна стала би самодостатньою по газу і не було би потреби купувати газ в Росії або деінде. По-друге, це б надало Україні натхнення у газовидобуванні і Україна невдовзі стала би конкурентом Росії на європейському ринку. Запаси газу, беручи до уваги усі види видобутку — підводні, сланцеві і традиційні, дозволяють Україні бути експортером, а не покупцем газу.
Наразі Україна пасе задніх і на сланцевих родовищах, і під водою. А у традиційному видобутку державна «Укргазовидобування» та приватні компанії видобувають стільки, скільки влаштовує Росію. Тому Україна на 12 мільярдів кубів залежна від імпорту і не створює конкуренції експорту російського газу до Європи.
За таких обставин у Росії немає стимулів поспішати з виводом своїх військ з Донбасу. Її влаштовує наявна ситуація, бо війна на Донбасі відлякує великі західні компанії від бажання вкладати кошти для видобутку на Юзівській площі — найбільшій сланцевій площі України. Видобувати газ там буде чеський інвестор у таких обсягах, що влаштовують Росію, бо не дозволяють Україні стати самодостатньою у видобутку газу.
Сланцевий газ робить непотрібним видобуток вугілля. З точки зору захисту довколишнього середовища-це є безумовно позитивним явищем, бо зменшує викиди СО2 до атмосфери. Але з точки зору вугільної промисловості Донбасу — це біда, бо шахти стають непотрібними і багато людей залишаються без роботи. Тому частково справедливим є твердження, що Донбас (окупований) не зацікавлений у газовій незалежності України, бо це прискорює закриття шахт. І у цьому інтереси Москви та власників шахт на Донбасі збігаються.
Переговори, точніше, імітацію переговорів щодо виводу своїх військ, Росія вестиме, щоб відтермінувати санкції Конгресу США проти Північного потоку-2. Це дозволить добудувати цей проект наступного рок або, принаймні, максимально наблизитися до введення його до експлуатації. 2100 км цього газогону вже збудовано, залишилося лише 300 км. Путін буде намагатися показним миролюбством відтермінувати запровадження санкцій проти компаній, що будують Північний потік-2. Уряди Німеччини та Франції йому у цьому сприятимуть, бо теж мають свій інтерес у цьому газогоні.
Зустріч у Нормандському форматі була не про мир, який неможливий без виведення російських віськ з усіх окупованих територій. Це була термінова зустріч щодо нового контракту про транзит російського газу, бо старий контракт спливає перед Новим роком. Уряди Німеччини та Франції, що підтримують Північний потік-2, не могли у цих перемовинах щиро бути на боці України.
Наразі ми не знаємо, про що конкретно домовилися сторони.
Тому виглядає, що це була зустріч Карабаса-Барабаса з Піноккіо за сприяння лисиці Аліси та кота Базиліо.
Урядам Росії та Німеччини потрібний такий контракт, який дозволить їм комфортно добудувати Потік-2. Тоді у Карабаса-Барабаса не буде потреби грати у миролюбство і він знову приступить до милого його серцю «цап-царапа».
