Путін їде на саміт у нормандському форматі. Чим все закінчиться?
Берлін, Париж, Москва і Київ підтвердили: 9 грудня у французькій столиці має відбутися саміт у нормандському форматі
У процесу припинення неоголошеної російсько-української війни (не ризикну назвати його мирним процесом), що буксував три роки, з’явилися хоч якісь перспективи. Москва передала Києву захоплені рік тому бронекатери. Водночас, правда, російські чиновники рішуче заперечують, що зроблено це було на вимогу Міжнародного трибуналу ООН з морського права, який ще в травні наказав повернути і екіпажі, і кораблі. Слідство про незаконне порушення кордону, мовляв, завершено, і катери, що є доказами у справі, «передано Україні на відповідальне зберігання».
Слід констатувати: Кремль з властивою йому зграбністю виплутується з дурної та принизливої ситуації, в яку сам же себе і загнав. Захопивши українських моряків під час дивної баталії в Керченській протоці, російське начальство не знало, що з ними робити. Їх дуже не хотіли визнавати військовополоненими — адже в такому разі виходило, що Росія й Україна де-факто перебувають у стані війни, що Москва рішуче заперечує. У підсумку звільнили спочатку моряків, а тепер і кораблі.
Тут є хороші ознаки. По-перше, все-таки з’ясовується, що в Кремлі намагаються хоча б формально залишатися в якійсь обраній частині міжнародного права. Такою частиною, найімовірніше, є оонівські інститути. По-друге, російські начальники вирішили за потрібне в нинішній ситуації продемонструвати миролюбство. Саме час. Одночасно з інформацією про передання катерів прийшла й інша новина. Берлін, Париж, Москва і Київ підтвердили: 9 грудня у французькій столиці має відбутися саміт у нормандському форматі. І тим самим буде досягнуто одну з проміжних цілей на шляху до врегулювання.
Кремль довго комизився, перш ніж погодитися на саміт. Вимагав від Києва провести розведення сторін, а також підтвердити вірність «формулі Штайнмаєра» в її російській інтерпретації. Тобто передусім ухвалити закон про особливий статус самопроголошених ЛНР і ДНР. Розрахунок був явно на те, що Зеленському, який відчуває гігантський тиск з боку українських патріотів, не вдасться розвести війська, що його політичні опоненти вважають здаванням позицій. Однак український президент показав себе цілком досвідченим перемовником і змусив зрештою добровольчі батальйони поступитися. У підсумку Путін, який будує свою політику на українському напрямі на тому, щоб провокувати роздратування Німеччини і Франції позицією України, знову ризикував опинитися в ізоляції. І він вирішив їхати в Париж.
Тепер головне питання в тому, чим може закінчитися саміт. Відомо, що представники президентів чотирьох країн ще в жовтні погодили «надзвичайно сухий» підсумковий документ. Як випливає з витоків, це досить безглуздий папір, який ще раз підтверджує необхідність повного розведення військ і вірність «формулі Штайнмаєра».
Якщо витоки правдиві, то такий документ цілком відповідає стратегії Володимира Путіна. Збереження самопроголошених республік дає Кремлю потужний важіль впливу на сусідню країну і надійно гарантує, що Україна не стане в найближчому майбутньому членом НАТО і ЄС. Очевидно, що каменем спотикання буде питання про вибори в ЛНР і ДНР. Адже саме вони, а точніше визнання цих виборів чесними і законними з боку ОБСЄ має легітимізувати і особливий статус самопроголошених утворень. Українського закону про проведення цих виборів не існує навіть у проекті.
За ніким не скасованою версією Києва — це території, окуповані «сусідньоюдержавою». Питається, як проводити вибори і визнавати їх законними за наявності окупаційних військ? Невипадково Київ вважає за потрібне, якщо не переглянути, то хоча б «точково скорегувати» формулу врегулювання. Росія, ясна річ, на поступки йти не збирається. Адже її позиція полягає в тому, що ніякої окупації немає, а сама вона не є стороною конфлікту.
Якщо ж станеться диво і питання про вибори вдасться якось вирішити, то відразу виникне інше — про взяття російсько-українського кордону під контроль Києва. Виходом тут міг би бути контроль з боку ОБСЄ, але незрозуміло, чи готові країни-учасниці до проведення такої масштабної миротворчої операції. Водночас Росія завжди може ухилитися від виконання зобов’язань, запропонувавши ОБСЄ і Києву безпосередньо домовлятися з абсолютно незалежними сепаратистами.
До того ж можливості тиску на Кремль дуже обмежені. Колективний Захід занурений у власні проблеми (масовий прихід у владу безвідповідальних популістів, Трамп, «брекзит»
Однак і спроба вести справи з державою, яка вважає нормою поведінку імперіалістичного хижака, країною, яка легко відмовляється від своїх зобов’язань, може загрожувати не тільки приниженнями, але стратегічною поразкою. Не випадково, багато хто згадує через це «паскудний» Брестський мир. Втім, тут слід зробити застереження: грабіжницькі умови угоди більшовиків з кайзерівською Німеччиною діяли всього кілька місяців. Потім у Німеччині сталася революція — не тільки Росія в той момент не мала ніяких сил, щоб продовжувати війну. Розраховувати на таку ж внутрішню кризу в сучасній Росії незабаром щонайменше наївно. Слід налаштовуватися на довгу стратегію співіснування.
На мій погляд, єдина ефективна тактика для України сьогодні — це зосередитися на внутрішньому розвитку, на тому, щоб стати принциповою «не-Росією», сучасною демократичною державою. Державою, де бізнес відділений від влади, де здійснюється верховенство закону. Державою, де є ефективний громадський контроль над силовиками. Одне слово, державою, де реально захотіли б жити мільйони росіян (зокрема жителі Криму), змучені путінською керованою демократією. Рано чи пізно хтось має поставити цю важку, але цілком досяжну мету перед українцями. Цілком можливо, що таким політиком стане Зеленський. Це дозволило б пережити «паскудний мир» і не втратити самоповаги.
Переклад з російської
