Забудемо, каже. Кров.
Ігор Валерійович віджав через черговий неупереджений окружний суд 7,5 мільярдів у України, повеселішав, і вибухнув програмною заявою в інтерв'ю Нью Йорк Таймс.
Мабуть в якості відпрацювання профіту. І на перспективу подальших профітів.
Забудемо, каже, кров.
В обіймах Росії через 10 років.
А Америка, сволота така, змушує нас воювати, а грошей на це не дає.
А без грошей Ігор Валерійович ніколи ні на що не підписувався.
Гешефт з Росією, ймовірно, виявився більш плідним.
Забудемо, каже. Кров.
Пазл складається. Всі попередні події щільно лягають впритул зі сьогоденним.
Війська відводяться. Бійці гинуть і калічаться в процесі найтвердішого з перемир'їв.
Преса готується до цензури.
Ми готуємося до того, що справа в найсправедливішому суді скоро буде на кожного з нас — невгамовно активних.
Суди готуються до напливу роботи, нашвидку штампують свавілля і запасаються білими нитками, щоб наскоро шити нові рішення.
Країна готується з захопленою підтримкою аплодувати підвищенню тарифів і будь-якій каламуті, що впарить їй молода команда.
Ігор Валерійович сьорбає каву і поблажливо дорікає Америці, яка давно готує йому жорсткий суд і затишну камеру. Тому, що він думає, що все порішав. І ми підемо дружити з Росією. Тому що вона сильніша.
І забудемо, каже. Кров.
Тому, що яка там нахер ваша кров у порівнянні з великим гешефтом?
Ігор Валерійович перевзувся з рятівників нації в миротворці імені триколора.
І вас всіх перевзують. Або в постоли. Або, не сумнівайтеся — у білі тапочки, якщо упиратися хто буде.
Ну давайте, розкажіть мені хто-небудь про випадковості і збіги.
Розкажіть мені, про те, що вуха Росії не стирчать за всім цим бл*дським цирком.
І про згущення фарб, розкажіть.
У вас ще є трохи часу.
Забудемо, каже. Кров.