Повертати треба територіальний суверенітет, а не людей

Є лише три сценарії подальшого розвитку ситуації на Донбасі, заявив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко. «Перший варіант — це реалізація Мінських домовленостей. Але це несправедливий процес. Другий варіант — це ще довше тягнути, поки і далі вбиватимуть наших військових, а люди по той бік лінії розмежування остаточно нас зненавидять, після чого ми ніколи не зможемо їх повернути в Україну. І третій варіант — більше ніколи не повертатися до цієї окупованої частини України».

Ось дивіться, яка справа. Всі ці варіанти використовували п'ятсот разів. І реалізацію Мінських, і затягування часу, і розведення сторін, і припинення вогню, і хлібні, новорічні, і які там ще перемир'я, і що завгодно.

Практика показала — не працює. От не працює цей чудовий перший сценарій, і все. Пройшли вже цим полем із граблями неодноразово. Шишки набили. Висновки зробили.

Путіну не потрібне просто відведення сторін. Путіну потрібно більше. Це як з «обміном полоненими». Не було там ніякого «обміну полоненими». Там не полонених на полонених міняли. Там Путін видав заручників на виконання зовсім інших умов. І підписання формули Штайнмаєра — одне з них.

І ось приходить нова влада, основним завданням якої є — ні, не встановлення миру. Основне її завдання — показати, який я ох**ний. Прийшла влада, головним мотивом якої є не державне будівництво, а — овації та оплески. Кидайте мені квіти. Ставте «супер» під роликами в ФБ. Боже, який я чудовий! І вклоняюся, вклоняюся…

Головний противник нової влади зараз — не війна, не агресор і не Путін. Її головний противник — Порошенко. Він не зміг, а ми просто ось так раз-два — і зробимо!

Я розумію, навіщо розведення сторін і перемир'я потрібні були в 2015—2016. Коли ворог, який сильніший за тебе, пре на твою землю танковими колонами і полчищами РСЗВ, а у тебе немає не те, що армії — країна на межі дефолту — тут і перемир'я, і розведення сторін, і будь-які фількині грамоти — все в хід йде. Аби зупинити наступ.

Але я абсолютно не розумію, навіщо це потрібно в 2019 році. Коли лінія фронту вже встановилася. Коли війна вже не в активній стадії. Коли роками армія вгризалася в землю і будувала укріплення. На які витратили бог знає скільки сил, бетону, грошей і волонтеро-годин.

Так ось, за ці шість років стало зрозуміло, що існує єдиний варіант.

Нинішня ситуація — оптимальна. І нічого кращого в даних умовах зробити не можна.

Ракову пухлину вирізали, її розростання зупинили. Армію збудували. Вона стримує розростання цієї пухлини. На решті території України будуємо економіку і суверенну державу, щоб згодом, коли прийде момент…

Патова ситуація — це не тільки безвихідна ситуація. Патова ситуація — це ще і ситуація рівноваги.

Все, в цій усталеній ситуації нічого більше зробити не можна.

Не може Україна відвоювати зараз свої території. Не може їх й інтегрувати назад. Тому що ракову пухлину в здоровий організм інтегрувати не можна в принципі. Не може і повністю відмовитися від них. Тому що це втрата суверенітету.

Зупинили розвиток хвороби — все, чекаємо.

Не допускаючи ніяких послаблень агресору. Не ведучи з ним ніяких переговорів щодо статусів окупованих земель. Ніколи не відмовляючись від суверенітету над ними. Скрізь і завжди нагадуючи — це наші землі. Щорічно, щомісячно, щодня, працюючи над посиленням санкцій.

Так, будуть втрати. Вони неминуче будуть. Але за цього варіанту вони будуть меншими, ніж в двох інших. Так що стиснули зуби, терпимо і чекаємо.

І — готуємося. Здох той, здохне і цей.

Нафта падала багато рази — впаде обов'язково знову.

І ось тоді …

Але ні.

І в своєму бажанні «Боже, які ми ох**ні» нова влада починає в буквальному сенсі виконувати ту фількину грамоту, яку підписували лише з однією метою — зупинити танкові колони, бо зупиняти тоді їх було більше нічим — і затягнути час. І виконувати їх ніхто не збирався.

В пристойних товариствах це називається «військова хитрість», на військовій мові це називається «наї*али» — виграли час, зберегли території, побудували армію, навчили, озброїли, зміцнилися, зарилися, навчилися воювати і давати відсіч сильнішому противнику — але ні, приходить «Боже, який я ох**ний» — і починає виконувати фількину грамоту всерйоз.

Всерйоз, Карл.

У мене тільки одне питання — навіщо? Ну ось навіщо вам здалися ці вибори на Донбасі? Вам без них що зараз, свищ на щоці вискочить?

Звідки взагалі взялася ця мета — провести вибори на Донбасі? Щоб що?

Підвищити коефіцієнт мудаків у Раді до взагалі позамежних значень? Або що?

Я вас засмучу, друзі. Ось ці цілі, які ви собі зараз ставите — розвести, припинити стріляти, інтегрувати, побудувати мости, запустити сполучення — вони нафіг зараз не потрібні. Реальність така, що в будь-якій війні після якогось певного часу — а п'ять років абсолютно точно підпадає під поняття цього «певного часу» — про «людей по той бік лінії розмежування» можете забути. Вони тепер живуть в іншій реальності. «Повернути» ви їх вже не зможете в принципі. Всі, хто хотів, уже самі повернулися. Повертати ви будете територіальний суверенітет, а не людей. Люди, до речі, будуть, здебільшого, якраз саботувати це повернення. Соррян. Це життя. Так що всі ці пишномовні слова можна залишити для серіалів.

А вам би краще продовжувати армію будувати, в землю зариватися і своє суспільство навчати і мотивувати, щоб, коли прийде час…

До слова, якщо це наші території, наші люди, якщо це Україна — тоді, чому цим займається міністр закордонних справ?

А якщо ні, і якщо це театр військових дій — тоді тим більше, чому цим займається міністр закордонних справ.

Коментар міністра закордонних справ мені хотілося б послухати щодо подій навколо Трампгейту. Ось тут і справді дуже хотілося б послухати.

А щодо Донбасу мені хотілося б послухати міністрів оборони і внутрішніх справ.

Переклад з російської

Джерело