Кінець роману
Щоразу, відвідуючи Болгарію, я згадую прислів’я, що зачіпає водночас сферу птахівництва та міжнародної політики.
Це не релікт давнього радянського хамства, йдеться про сучасне сприйняття, причому саме відносно України. Забагато знайомих реалій для простого збігу: від бешкетів податкової до відкатів за тротуарну плитку в центрі столиці, від звичаїв неситих еліт до настроїв місцевого люмпену та пенсіонерів, тільки масштаб грошей трохи менший і членство в ЄС повноцінне. Відтак Софія на новинних сайтах і в оглядах аналітиків виблискує вряди-годи, аж ось одразу дві новини, ще й які! Болгарське МЗС у зв’язку з виставкою в тамтешньому російському посольстві попросило не називати вторгнення радянських військ у вересні 1944 року «звільненням», що, зрозуміло, викликало в Москві неприховану істерику. Негайно після цього було заарештовано двох провідних членів громадського руху «Русофіли» (саме так, це їхня офіційна назва!) за звинуваченням у шпигунстві… здогадайтеся, на чию користь. І все це напередодні колишнього державного свята 9 вересня — 75-ї річниці комуністичного перевороту на радянських багнетах.
Русофілія має в Болгарії глибоке коріння. Від 1878 року, коли Російська імперія звільнила братів-слов'ян від османського ярма. Щоправда, шляхетний порив
От тільки на відміну від деяких товаришів по нещастю з радянського блоку місцеве керівництво запопадливо виконувало всі вказівки й намагалося наввипередки вислужитися перед новим начальством. Під фатальний гриф «БГ» (бивши хора — колишні люди) потрапили автоматично всі колишні підприємці, офіцери, юристи, журналісти, чиновники, подекуди вчителі, письменники, художники, священики, просто люди з вищою освітою. Вони підлягали або ізоляції, або знищенню за радянським зразком, але в стислі терміни. Близько 30 тис. жертв у невеличкій кількамільйонній країні означало ліквідацію національної еліти в повному складі — нам це зрозуміло без додаткових пояснень.
Щодо подальшої внутрішньої та зовнішньої політики аж до 1989 року, то вона вирізнялася не лише неподобствами, а й комічними ексцесами. Маріонетковий уряд без кінця брав у метрополії абсурдні кредити. Наприклад, на створення власної чорної металургії — на бідних рудах, без внутрішніх потреб, без ринків збуту. Золотий запас країни було відправлено «на зберігання» до Москви. Окреме засідання політбюро БКП було справді, не в анекдоті присвячене ініціативі ввійти до складу СРСР на правах союзної республіки. Кремль шляхетну пропозицію відхилив, воно йому нафіг не треба було.
Із соціалізму Болгарія вийшла злиденною й деморалізованою, але проросійські кадри та проросійські настрої панували тут до останнього. І тільки нещодавній розпад правлячої коаліції, з якої з галасом евакуювалася ультраправа, вона ж, як годиться, москвоцентрична «Атака», порушив дух болота. «Національний фронт визволення Болгарії» та «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» відчутно дрейфонули в бік Заходу. Ну нарешті! Країна переозброює свої ВПС американськими F-16, а прем’єр Бойко Борісов підкреслює курс на ЄС і НАТО. Кінець роману? Схоже. Русофільство стає не престижним вінтажем, а нічим не виправданою архаїкою. Особливо на тлі досліджень громадської думки, які показують найвищий рівень підтримки населенням Євросоюзу в цілому регіоні.
А ось першоджерело. Фрагмент заяви МЗС із офіційного сайта: «Сумнівна історична теза „звільнення“… є втручанням у внутрішньополітичні суперечки… Довгострокові наслідки [радянської окупації] ті самі, що й для інших країн Східної Європи, які потрапили в радянську зону впливу: 45 років керування тоталітарним режимом, який спирався на більшовистсько-лєнінський варіант комуністичної ідеології».
О, і ще: заарештовані «русофіли» готувалися розгортати мережу культурних центрів і скуповувати ЗМІ.
З одужанням, браття!