Передплатити Підтримати

Зеленський зняв нову серію "Слуги народу"

Якщо актор може імітувати участь у відкритому демократичному виборчому процесі, то чому б іншому акторові не зіграти в прихильність принципам свободи слова?

Отже, діло було так. 20 травня, після численних скарг, що йому довго не дають булаву, Володимир Зеленський вступає на посаду глави держави. У червні прес-секретар президента Юлія Мендель анонсує велику прес-конференцію після перших 100 днів президентства. Три з гаком місяці всі медіа-майданчики країни обговорюють відеозвернення президента до народу. Без особливого скандалу «заходить» інтерв'ю президента «Теслі».

Потім чиновник з президентської обойми зливає ЗМІ неправдиву інформацію про відставку Богдана, на що глава Офісу президента заявляє про даремність журналістики, як посередника між суспільством і владою. Кульмінацією знецінення владою журналістики стає заява нардепа від президентської партії про «тупих овець». В довершення до всього претендентом на главу комітету зі свободи слова став Нестор Шуфрич.

А тим часом 100 днів, незважаючи на обіцяне спілкування президента з журналістами, проходить в тиші. І ось блага вість! Телеканал «1+1» анонсує показ записаного інтерв'ю з президентом Володимиром Зеленським, яке присвячене 100 дням його роботи. Анонс програми розмістили на сайті телеканалу і поширила в соцмережі студія «Квартал 95». Думаєте, все — гласність, перебудова, обіцяна відкритість нової влади суспільству? Як би не так. Інтерв'ю у президента бере актор, який грав у серіалі «Слуга народу». «Ну, хоч так», — зітхає більшість. «Не „Тесла“ або комбайн „Білорусь“ — і на тому спасибі».

Звертаючись до глави держави, актор Станіслав Боклан каже: «Вітаю, пане президенте Голоборо… Вибачте, Зеленський. Це я, ваш колишній прем'єр-міністр». А потім пояснює, що за перші 100 днів, «в українців з'явилося дуже багато запитань», на які він прийшов дізнатися відповіді. «Наприклад, що ви вже зробили для країни за цей час. Що ви будете робити з усією тією владою, яку отримали після парламентських виборів. Які СМС вам пише Коломойський і що Андрій Богдан постійно шепоче вам на вухо?», — запитує Боклан.

Чому саме ці питання і звідки актор знає, що хоче почути український народ, — залишається за кадром. Про значимі для народу питаннях каже і прес-секретар Зеленського. «Там будуть ставити питання, які хвилювали суспільство», — сказала Юлія Мендель. Тобто тепер влада і близькі до влади сценаристи вирішують, що повинно хвилювати, а про що не варто навіть заїкатися? На уточнююче питання про анонсовану ще в червні прес-конференцію Мендель пояснює: «Це не означає, що прес-конференції не буде. Оскільки президент ці 100 днів не мав можливості для повноцінної роботи, ми чекаємо, поки запрацює парламент, буде підтримано законодавчі ініціативи глави держави, будуть результати, і тоді прес-конференцію проведемо. Постараємося швидше. Можливо, навіть восени».

Вам не здається, що це ретельно сконструйоване марення? Адже якщо нічого сказати за підсумками 100 днів, то звідки взялися питання, які хвилюють суспільство, від найнятого актора? Якщо є розуміння, що суспільство має питання, то чому б не озвучити їх на прес-конференції? Навіщо постановки? Навіщо брехня і маніпуляції?

Вся справа в тому, що брехня, маніпуляції і уникнення прямого діалогу з журналістами почалися задовго до обрання президента. З чого б Зеленському міняти цю славну тактику, якщо вона виявилася для нього настільки вигідною? Якщо актор може імітувати участь у відкритому демократичному виборчому процесі, то чому б іншому акторові не зіграти в прихильність принципам свободи слова? Постановочні інтерв'ю нічим не відрізняються від постановочного президентства. Те, що ми спостерігаємо — це путінізація офіційної риторики української влади. Наступним етапом будуть багатогодинні відео-спілкування президента із спеціально навченим народом, одержавлення телеканалів і маргіналізація незалежної журналістики як класу. Основа приходу до влади Зеленського лежить в планомірному його уникненні спілкування з пресою. Чого вітчизняна преса навіть не помітила. Тільки так можна було продати українському виборцю легального мільйонера за «хлопця з народу».

Якщо ще раз перечитати список питань — тих, які сценаристи попросили актора Боклана задати колишньому актору Зеленському, — то виходить зовсім вже неприваблива картина. Чи можемо ми бути впевнені, що в разі проведення повсякденної прес-конференції українські журналісти запитували б про щось більш «важливе», ніж про шепіт на вушко і СМС від Коломойського? Деякі так. Але більшість з них працюють на олігархічні ЗМІ. Тоді в чому різниця?

Поки журналістика не позбутися статусу передавальної ланки, її легко можна замінити на актора, електрокар або кавоварку. Та на кого завгодно. Неможливо впливати на політичну владу в країні, залишаючись поза політикою. Це те, чого українська журналістика не хоче вчиться. Все, що має цінність, — це чітка та зрозуміла позиція. У журналіста, у президента.

Бути сторожовими псами демократії означає концентруватися на принципах. Тому для початку їх необхідно мати. Проблема не в тому, що президент не хоче відповідати на питання журналістів. Проблема в тому, що журналісти не хочуть вчитися відповідати на питання суспільства. Бути сторожовими псами демократії, а не посередниками і підставками для олігархічного мікрофона. Явна розправа команди влади з українською журналістикою почалася не сьогодні. Небезпека ситуації полягає в тому, що журналістика поки не здатна відповісти на виклик влади.

Переклад з російської

Джерело