Дилема Зеленського
Після інавгурації Володимира Зеленського співзасновник і співвласник, сценарист і продюсер «Студії 95 квартал» Борис Шефір зазначив – на відміну від свого брата Сергія, який пішов у політику, він залишиться з «Кварталом»: «Політика – це не моє, це, по-перше. А по-друге, хтось має залишитися. Буду триматися, доки не повернеться Володимир Олександрович».
А перший помічник Президента Сергій Шефір, теж співвласник «Кварталу», нещодавно розповів, що Володимир Зеленський за 5 років повернеться в «Квартал 95″ після президентства: „Квартал“ — справа нашого життя, від якої ми тимчасово відійшли, щоб зробити щось важливе для країни… Я рахую дні, коли повернуся до роботи. Ми хочемо робити велике кіно». Водночас Шефір не зміг відповісти на запитання, чи буде Зеленський актором після залишення посади. «Володимир Олександрович уже давно не просто актор, а продюсер із великої літери. Він сценарист, організатор, движок — паровозик, який рухає вагончики. Бути йому чи не бути актором після президентства — питання, на яке мені самому цікаво почути відповідь. Але я впевнений, що він зможе залишитися продюсером і створювати велике хороше кіно».
Інші члени «Зе!-команди» за минулі місяці теж вели мову про повернення свого шефа після завершення президентської каденції до улюбленої справи, до продукування розважальної продукції «Кварталу 95». Та й сьогодні Президент не збоку: начебто він одержуватиме дивіденди від «квартальних» доходів…
Чи правдиві ці заяви й інформації? Запитання не зайве, враховуючи скільки сказаного «у Зеленського» потім розчиняється в просторі і часі, не знаходячи підтвердження. Та зробімо гіпотетичне припущення, що все це правда, що реальні наміри і самого глави держави, і його найближчого оточення саме такі, як щойно зазначено. Але тоді ми змушені зробити й наступний крок: із цієї гіпотези випливають об’єктивно негативні для України як держави і для більшості її громадян (зокрема й значного числа фанатів Зе!) висновки.
Замислімося: чим, власне, є продукція «Кварталу 95» і дочірніх структур цієї структури, для кого вона призначена? На загал, продукція ця призначена не надто вибагливій і обтяженій інтелектом частині російської і малоросійської публіки. Досить порівняти те, що робив Віктор Шендерович (поки режим Путіна не викинув його з провідних каналів телебачення) з тим, що робили на телебаченні «Квартал» & Co (яких ніхто в Росії і не думав репресувати за відсутністю підстав для цього), щоб зрозуміти різницю. Головні свої гроші «квартальці» майже два десятиліття заробляли в Росії — не лише на виступах перед масовою авдиторією, а й на корпоративах перед «обраною» публікою, а ще телесеріалами та кінофільмами. Навіть якщо «винести за дужки» зміст цих шоу-програм, часом відверто українофобський (і тому близький ідейно як російській «еліті», так і плебсу), зрозуміло: в Україні стільки не заробиш, російська авдиторія — це майже все населення цієї країни, тоді як далеко не всі українці готові платити гроші за продукцію «Кварталу».
А відтак на свої місця стає чимало пазлів чинної політичної головоломки.
По-перше, зрозумілими стають кадрові призначення на керівні посади осіб, тісно пов’язаних як із орієнтованим на Росію шоу-бізнесом, так і з іншими бізнесовими російськими структурами. Скажімо, з призначенням керівником Державного управління справами Сергія Борзова. У 2006 — 2011 роках він був директором команди КВН «Вінницькі перці», потім директором команди КВН «Збірна України», а разом із тим працював у московському ТОВ «Олександр Масляков & Co». Дружина Борзова Ірина — новообрана депутатка від «Слуги народу», а її батько Наум Баруля є одним із керівників шоу «Ліга сміху», яке виробляє студія «Квартал 95». А разом із батьком Ірина Борзова володіє зареєстрованим у кримському Судаку як російська компанія ресторанним ТОВ «Профіль-Н». Із 2014 року прибуток компанії на окупованій території невпинно зростав. Отож хіба ці й інші подібні персонажі в управлінських структурах і серед депутатів не зацікавлені в «нормалізації» відносин із Росією на будь-яких умовах? Утім, для Петра Порошенка такі особи теж були «своїми» — саме він 2014 року призначив Борзова заступником керівника ДУС, а в 2015 — 2016 роках — в.о. її керівника…
А як у цьому плані виглядає перший помічник Президента Сергій Шефір, який торочить про те, що слід відкрити російським акторам дорогу в Україну, незалежно від їхніх візитів до Криму та політичної позиції? Схожим чином, а причина цього — бізнес Шефіра (той-таки «Квартал 95»), через що варто підтримувати добрі відносини зі світом російської поп-культури. Адже ми, мовляв, ще вповні повернемося до російської авдиторії, не треба дражнити ані тамтешню владу, ані бізнес, ані плебс…
На загал, такі бізнесмени є представниками особливого різновиду нерозривно пов’язаного з колишньою метрополією компрадорського капіталу. Їхній інтерес — особистий, груповий — схоже, залишається на першому місці, коли вони йдуть у державні структури. А в жертву йому приносяться національні інтереси; просто ці люди не звикли мислити ними, вони не вміють бачити світ крізь призму таких інтересів (адже ми бачимо світ, як казав один знаний філософ, не очима, а категоріями), в їхньому світогляді така категорія, як національний інтерес, відсутня, бо не сформована і навряд чи сформується.
По-друге, своє місце в загальній картинці займають і воєнно-політичні та зовнішньополітичні аберації (м'яко кажучи) у діяльності президентської команди. Варто згадати інцидент, що днями стався в Станиці Луганській, коли «міністр закордонних справ» й «омбудсмен» «ЛНР» спокійно перейшли через лінію розмежування на територію, підконтрольну Україні, і в хамський спосіб доводили голові місцевої РДА, що Станиця і Щастя — їхні, й узагалі вони можуть тут робити, мало не все, що завгодно, — а СБУ не затримала осіб, що офіційно перебувають у розшуку, мовляв, не можна піддаватися на провокації… А те, що з політичного лексикону зникла вимога введення на Донбас міжнародних миротворців, як це оцінити? Лише як намагання не дратувати Росію і Путіна.
А відмова української сторони підписати спільний документ із Вселенським Патріархом Варфоломієм, достатньо нейтральний за змістом? Виходить, що порозмовляти можна, а спільні офіційні документи роздратують Росію? І так само можна проінтерпретувати відмову від проведення військового параду на День Незалежності: не слід дратувати російську «еліту» та російський плебс.
Можна відзначити і «по-третє», і «по-четверте» на підтримку окресленої на початку статті гіпотези, та поки що досить. Якщо ця гіпотеза справедлива, то на практиці виходить, що Володимир Зеленський зі своєю командою за п’ять років за будь-яку ціну не повинні втратити рейтинг у Росії, де живе більшість авдиторії «квартальців» і звідки вони черпали найбільше прибутків. А не втратити його можна лише за рахунок України, її об’єктивних національних інтересів, постійно зневажаючи їх, насміхаючись з українських цінностей і не даючи змоги країні стати справді самодостатньою в усіх сенсах.
Мені буде дуже сумно, якщо моя гіпотеза виявиться правдивою…
