Апокаліптичне. Не сон.
Ну що, сталося те що мало статися.
1) Ворожа пропаганда доволі успішно сформувала суспільний запит на усунення від влади «усіх старих політиків». Щоправда, залишаючи за дужками свою агентуру з «Окупаційної платформи». Бо «усіх цих» не означає «усіх тих». Росіяни послідовні у своїй стратегії, вони досягають мети усунення тих, хто організовував і чинив опір їхній експансії. Головний ресурс для них — час. Ну, і наша дурість, як же без неї: (
2) Електоральний тріумф «95 кварталу» (президенство Зеленського та абсолютна більшість «Слуги народу») — це лише перехідний етап, ще не капітуляція, але вже переговори про неї. Оскільки активна меншість українців ще не готова прийняти й змиритися з поразкою у російській війні, нам пропонують ерзац-варіант — мир ціною відмови від спротиву. І демілітаризація свідомості, тобто те саме психологічне роззброєння перед агресором, як було до війни.
3) Електоральна «зачистка» остаточно завершиться на дострокових місцевих виборах, особливо, у столиці і великих містах. Встановиться абсолютна влада президента Зеленського та його найближчого оточення над всією Україною. Без будь-якого балансу влади і системи стримувань і противаг, зате з уже проявленою схильністю до ефектних жестів і популізму як стилю правління і політичного режиму.
4) Самоназва (себе і партії) «Слуга народу» передбачає наявність пана. Уявний пан цього слуги — «народ», але це категорія метафізична. Будуть і цілком конкретні пани, котрі уособлюватимуть собою народ, говоритимуть від його імені. В основному, співатимуть хвалебні оди на адресу марнославного правителя і його соратників. Республіканське розуміння делегування влади не від пана до слуги (нерівність), а від довірителя до розпорядника (рівність) — відійде на маргінес.
5) Політичний товар, який Кремль продавав українцям через дистрибуцію Медведчука-Бойка (дешевий газ), тепер пропихатимуть президенту й уряду. Медведчук вже заявив, що «Окупаційна платформа» буде в опозиції, але ж він не відмовиться від тіньової влади й інформаційного впливу. Тому пропозиція дешевого газу, а отже, зниження тарифів на комунальні послуги дуже привабливо виглядатиме як для президента-популіста, так і для всього олігархату. Особливо у комбінації з «припиненням війни», хоч і на російських умовах. Охлос буде радий, причому подвійно. А у випадку відмови медіахолдинг Кремля в Україні обвалить рейтинг популярності нової влади, а «Газпром» серед зими прикрутить вентиль навіть на транзит.
6) Як нас вчили класики, влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Особливо молодих і недосвідчених, спраглих до слави і грошей носіїв «нових облич» (не всіх). Абсолютна влада «внутрішньої команди Зеленського» неминуче їх розбестить, причому вже зовсім скоро. І рейдерів-ентузіастів, що діятимуть від їхнього імені і за дорученням, не бракуватиме. Так що нечисельній українській буржуазії слід морально готуватися до повторення діяльності «молодих реформаторів» часів Януковича з характерним для них «віджимом бізнесів». Рейдерство прикриватиметься суспільним запитом на «покарання винних».
7) Уся ця сумна й дещо апокаліптична картина може й не «намалюватися» через внутрішні і зовнішні причини. Існує якась імовірність, що у фракції «Слуга народу» знайдеться критична маса людей, які «прозріватимуть» разом з народом і можуть зайняти у критичний момент таку позицію, щоб спільно з патріотичною опозицією зламати кремлівсько-олігархічний сценарій. Існує також і інший зовнішньополітичний фактор впливу на новообрану владу — західний. Він може проявитися через кадровий вплив — призначення на ключові політичні посади технократів, переговори з кредиторами тощо. Але як далеко умовний Захід готовий зайти у підтримці популістського режиму в Україні поки що не ясно. Як і те, яку лінію поведінки обере новообрана влада. Поки що зовнішня політика їх не дуже цікавить.
