Коли ми всі — президенти. Мій план для країни
Визрів у мене план на найактуальнішу на сьогоднішній день для країни тему: тему переселень і переїздів
Мені вже давно повідомили, що я — президент! І повинен нести відповідальність. Це, звичайно, повідомили кожному українцеві, навіть не обмеживши мінімальний вік президента. Ну і правильно, з історії ми знаємо, що королями і царями люди ставали навіть у шість років — і нічого. Спочатку їм допомагали близькі або далекі родичі, а потім, і досить швидко, вони починали справлятися самі. Іноді дорослішання визначалося одним лише фактом розправи юного короля з цими ж близькими або далекими родичами. Типу: відштовхнувся від їхньої нав’язливої допомоги і самостійно пішов далі по життю.
Але повернемося до мене — президента. Президентство, звичайно, мене відволікає. І від ремонту крана на кухні, і від моїх десяти соток городу, але відволікає не дарма. І тому визрів у мене план на найактуальнішу на сьогоднішній день для країни тему: тему переселень і переїздів.
Я, звичайно, пам’ятаю, що за радянських часів Міністерство рибного господарства УРСР розташовувалося в Херсоні. Правильно, де риба, там і міністерство. А міністерство вугільної промисловості — в Донецьку. За тією ж логікою. Але тепер у Херсоні риби немає, а донецьке вугілля, самі розумієте, якщо і доходить до наших ТЕЦ, то манівцями і під виглядом не-донецького. Переселяти Державне агентство рибного господарства (колишнє міністерство того ж господарства) кудись туди, де сьогодні є риба, безглуздо. Завжди є риба тільки в одному місці України — в Києві. Там її і ловлять, і смажать. Тому цей підхід до розташування державних установ справедливо вважаю застарілим.
Але щоб іти в ногу з новими віяннями й одночасно підтримувати існуючу інфраструктуру, я, як будь-який президент, вирішив запропонувати наступне: всю систему державної влади «накласти» на можливості Укрзалізниці.
Роботи з поліпшення України безліч, вона вимагає максимальної мобільності. Тому міністерства не можуть розташовуватися в якомусь одному конкретному місті та будівлі. Вони повинні бути максимально мобільні та здатні в будь-який момент виїхати на рішення чергової термінової проблеми. Тому кожне міністерство має бути потягом, в якому кожному департаменту виділяється окремий вагон, а найважливішим департаментам — два.
Спеціальне депо, що особливо охороняється, в якому будуть у рідкісні хвилини затишшя стояти ці міністерства-потяги, має бути винесений за межі Києва і знаходиться поруч з великим залізничним вузлом. Державні службовці повинні працювати і жити на «казарменому» положенні, маючи в своєму розпорядженні свою нижню або верхню полицю і місце для багажу. Міністерству оборони я б виділив кілька складів, включаючи бронепоїзд для головнокомандувача. Макет такого бронепоїзда можна попросити у Кім Чен Ина. А от різні склади Міністерства оборони можна розставити біля різних залізничних вузлів, щоб збити з пантелику супротивника. Для бронепоїзда треба побудувати підземне депо. У мирний час бронепоїзд можна здавати в оренду для весільних подорожей дітей чесних олігархів і чесних політиків, а також для ювілеїв чесних державних службовців вищого рангу. Для цього треба передбачити в бронепоїзді додатковий вагон зі сценою і столами.
Моя пропозиція дозволить скоротити кількість держслужбовців центральних органів влади разів у двадцять-тридцять, а то й більше. Всі, хто не поміщається в своєму профільному поїзді, повинні бути звільнені або переведені у фрілансери. За ефективністю роботи залишених держслужбовців повинні спостерігати коменданти поїздів і в разі виявлення недбалого ставлення до реформування країни помічені в цьому повинні бути негайно зсаджені з поїзда.
В особливо гарячі моменти роботи треба дозволити комендантам таких держслужбовців зсаджувати на ходу поїзда. За допомогою фото- та відео-фіксації моментів зсаджування недбайливих держслужбовців з поїзда на ходу повинні бути автоматично спрямовані в смартфони всіх громадян України і в смартфони іноземних дипломатів, які працюють в нашій країні. Кожен повинен розуміти міру своєї відповідальності за майбутнє України і повинен триста разів подумати перш, ніж брати участь у конкурсі на заміщення посади генерального прокурора після п’яти років стажу роботи вихователем в дитячому садку або перш, ніж йти на парламентські вибори без досвіду, бажання працювати і достатніх знань.
