Україна вже під колесами
Можуть, звичайно, сказати, що дві важких дорожньо-транспортні пригоди за участю кортежу нового президента країни і одного з новоявлених керівників віртуальної, але потенційно правлячої партії - просто збіги обставин
Мало що може трапитися на українських дорогах! Мало хто може опинитися за кермом! Як можна використовувати трагедії в політичному аналізі, має бути соромно.
Мені і було б соромно, якби я не займався не тільки українською, а й російською політикою. І не знав би, що дорожньо-транспортні пригоди за участю російських кортежів, машин чиновників і діячів «Єдиної Росії» — це один з найпоширеніших сюжетів російських новин у останні 20 років. Російські «слуги народу» (якщо ви забули, в Росії чиновників саме так і називають) їздять як хочуть, давлять, кого хочуть, а потім ще й відбуваються легким переляком. Росія давно вже під колесами їхніх розкішних автомобілів.
Але для того, щоб зрозуміти, як це сталося, потрібно повернутися на двадцять років назад і згадати, як з'явилася «Єдина Росія» — тоді ця партія називалася «Єдність». Оскільки практично ніхто з чиновників і губернаторів не вірив у перемогу нікому не відомого в країні ставленика сім'ї Єльцина Володимира Путіна, олігарх Борис Березовський затягував в цю партію в буквальному сенсі слова пройдисвітів, випадкових людей. Це були «нові обличчя» в прямому, «українському» сенсі цього слова. Про майбутнього главу фракції «Єдність» і голову Державної Думи Бориса Гризлова було відомо тільки те, що він — однокласник нового директора ФСБ Миколи Патрушева. Сергій Миронов, який незабаром зайняв третю посаду в країні — голови Ради Федерації — до походу в політику був безробітним. Дмитро Медведєв викладав в університеті і займався юридичною практикою, в адміністрації президента він з'явився тільки наприкінці 1999 року. Про путінських друзів по кооперативу «Озеро» я вже й не кажу — всі вони були ніхто і політикою не займалися. Це був справжнісінький «Квартал 95», тільки без провінційних хохм.
І, між іншим, авторитарні режими, завдання яких цементувати впливи олігархату, так завжди і приходять до влади — з «новими обличчями» і антиолігархічними гаслами.
Виникає просте запитання — а чому вони тоді починають давити людей? Ну це просто. Пройдисвіти виявляються пасажирами стрімкого «соціального ліфту», а модель успіху перед очима у них одна — це аж ніяк не велосипед невдалого руйнівника України Голобородька, а розкішний автомобіль місцевого депутата або прокурора. Якщо депутат або прокурор робив, що хотів, то нашому герою тим більше все дозволено. Він — «слуга народу», йому ніхто нічого не зробить. І у народного обранця в буквальному сенсі слова відключаються мізки — у тих, зрозуміло, у кого вони взагалі ще були. Такий ефект стрімкої зміни еліт в бідних дезорієнтованих країнах — «слуги народу» починають нещадно давити народ.
Росіян вибачає те, що у них в 1999—2000 році взагалі не було альтернативи, конкуренція йшла між двома колонами чекістів і бандитів, які потім благополучно об'єдналися, згвалтували Росію і напали на Україну.
Українці свою долю під колесами вибирають самостійно. Але у них є інша перевага. Вони живуть не просто в бідній країні, вони живуть в країні, яка ще не дуже скоро стане багатою. Нафта, яка дала можливість Путіну, його друзям і російським олігархам побудувати авторитарний режим, у нас не з'явиться. А тому бажання замінити нинішніх пройдисвітів наступною порцією рятівників Вітчизни виникне в українців уже за кілька навіть не років, а місяців. Без грошей авторитаризм не побудуєш і людей довго не подавиш.
Ми дуже скоро виберемося з-під коліс чергового безглуздого автомобіля. Важливо тільки не потрапити потім під наступні колеса.
