Без паніки і без ейфорії

Ми всі стали або тупо активними співучасниками, або пасивними «подєльніками» чи, принаймні, свідками злочинного захоплення влади організованою групою авантюристів і пофігістів, керованих і підтримуваних як вітчизняним олігархатом, так і запоребриковими ляльководами. Це факт, незалежно від того, тямимо ми щось у політиці, чи тільки безтямно лупаємо очима, коли нам вішають локшину на вуха.

За допомогою телевізора, радіо, соцмереж, друкованих ЗМІ проти населення України була проведена і продовжується багаторівнева психічна атака і диверсія з масштабним застосуванням спеціальних прийомів нейролінгвістичного програмування (НЛП). В результаті ураженими виявилися близько 72% виборців. Вистояли тільки 25% .Злочинна диверсійна операція виявилася особливо успішною, бо була майстерно накладена на частково справедливе, але в основному штучно підігріте невдоволення людей рівнем життя.

У відповідь хор обурених голосів: це неправда, нас ніхто не програмував, не прив’язував у наших стійлах, не закликав «заряджати» воду у трилітрових банках, не робив над головами спеціальних гіпнотичних рухів. Яке там програмування, ви що? Ми самі подумали і все вирішили. Ми тільки упродовж чотирьох з половиною років просто, як піддослідні собачки Павлова, підходили зранку до телевізора за щоденною порцією новинного корму. А він, наш розумний і всезнаючий телевізор, обов’язково казав щось нове і страшне про «баригу».Як той «барига» пропиває неньку. Як розважається по Мальдівах, поки ми тут убожіємо. А ввечері той же телевізор уже докладно розповідав, як той барига робить «бізнес на крові». Як одною рукою начебто дає на армію власні гроші, а другою «обкрадає наших хлопців». І багато-багато іншого, і кожного дня, і від ранку до пізньої ночі. А для відпочинку разом із сім’єю і кількома мільйонами інших допитливих можна було подивитися, яким справедливим, веселим і незакомплексованим має бути справжній «слуга народу».Але — зуб даємо! — ніякого програмування! Нас неможливо запрограмувати. Ми самі до всього додумалися. І вирішили, що гірше не буде. А тому давайте нам «нові обличчя»!

Особливо довірливі підхоплюють: дайте йому навчитися, дайте час і шанс показати, як він любить Україну, бо тут, за словами однієї безнадійно тупої фанатки, «живуть його діти».

Не навчиться. А якщо навчиться, то не того, на що ви сподіваєтесь.

Він прийшов до влади внаслідок грандіозної маніпуляції зі свідомістю не окремих громадян, а цілої країни. Такого після нацистської Німеччини і вітчизняного совка ніхто, ніде, ніколи собі не дозволяв. Маніпуляція, проведена в таких масштабах, із залученням майже усіх засобів масової інформації, — це вже не передвиборна кампанія. Це злочин проти народу, який рано чи пізно буде відповідно оцінений, а злочинець і «каманда» покарані.

Думаю, він це знає не гірше за нас.

Тож чекати від резидента, який захопив владу у такий спосіб, що він використає її для нас з вами, для добра, — не просто наївність, а дурість на межі з ідіотизмом.

Трагізм ситуації в тому, що йому на захопленій Банковій навіть не треба самому щось спеціально робити на шкоду Україні.

Самим фактом своєї появи там він подав команду «фас» і сказав тим, хто розуміє: «Тепер все можна!».

І ось уже в Україну потягнулася політична шваль, виметена у свій час Майданом.

Запускається і тільки чудом вдається зірвати ганебну оборудку зі «звільненням» на принизливих рашенських умовах українських моряків.

Медведчук скуповує українські телеканали.

Злочинці, оголошені у міжнародний розшук, записуються кандидатами у депутати парламенту.

Раша піднімає голову і завдає нам поразки в ПАРЕ.

Політичний злочинець Портнов пробирається на викладацьку роботу у Шевченківський університет.

Янекові щури і щурихи, які упродовж чотирьох років, обкусували собі хвости у глибоких підпіллях, щільно окуповують ефіри провідних українських телеканалів.

Ображений Філарет своїми руками руйнує справу свого життя, паплюжить митрополита Епіфанія, Порошенка і томос.

Нове військове керівництво з подачі політичних верховодів і потенційних вільних чи невільних запроданців збирається скорочувати до «разумних прєдєлов» українську армію.

Суди усіх рівнів, вловивши нову політичну кон’юнктуру, починають судовий «безпрєдєл», спускаючи в унітаз антикорупційні справи і, підтримуючи антиконституційне політичне свавілля, ухвалюють злочинні рішення, тобто витворяють таке, про що ще пів року тому не сміли й думати.

Запускаються пробні кулі щодо відміни закону про державну укранську мову і запуск процесу федералізації.

Вчорашні зарубіжні «друзі», підтримувані раніше у відповідному тонусі невтомним Порошенком, нині за покірної мовчазної згоди резидента починають ухвалювати рішення про Україну за її спиною.
І це ще тільки початок.

Але це буде не переворот, якому врешті-решт можна було б протистояти силою. Це буде поступовий дрейф, який уже почався і буде продовжуватись. Можливо, спеціально уповільнений, а тому майже непомітний на перший погляд. Але незворотний і тим стократно небезпечніший і страшніший. Хто б там як нас не втішав, ми уже на цілком визначеній фінішній прямій. А на фініші, до якого ближче, ніж здається, — підпорядкування незалежної України «рашці», керованій пуйлом або його наступником. Власне, уже не України, а Малоросії, або федералізованої, пошматованої буферної зони на кордоні рашенської неоімперії.

Тепер їхня наближча і найважливіша мета — на наступних парламентських виборах створити ручний парламент і замкнути на собі всю владну систему. Все йде до того, щоб забезпечити в Раді капітулянтську більшість, а якщо вдасться, то й цілісний капітулянтський моноліт.

Тому наше завдання — не дозволити їм повністю узурпувати владу. .

Єдина політична сила, яка оголосила узурпаторам війну, — партія Петра Порошенка «Європейська солідарність». У середньому, за різними рейтингами, за неї готові віддати голоси 15% виборців. Це той випадок, коли особливо радіти нема чого, але й впадати у паніку також нема підстав. Просто слід прийняти як данність, що визначилося здорове ядро суспільства, яке не впало у розпач, зберегло бійцівські якості, консолідується з кожним днем і готове стати на захист України від внутрішніх і зовнішніх посягань на її незалежність. Разом з тим, втрачаючи терпець і струшуючи з себе байдужість, консолідується і громадянське суспільство. Видиме і яскраве свідчення цьому — студентські акції, протестний мітинг проти суддівського свавілля і капітулянтської політики ЦВК, різка зміна суспільних настроїв. Так що не буде перебільшеним прогноз, що ближче до дня виборів кількість однодумців з «Європейською солідарністю» може упритул наблизитися до базових 25 процентів, зафіксованих президентськими виборами.

З цього випливає, що в парламенті у нас буде хай і порівняно невеликий, але цілком боєздатний депутатський загін. Значення його важко переоцінити, і за те, щоб він був якомога чисельнішим варто поборотися в ці швидкоплинні дні, які залишилися до виборів. Це наша політична опора в парламенті, законний, з доступом до парламентської трибуни легітимний штаб руху опору.

Все інше, що зараз товпиться у парламентські ворота — «Батькіщина», оппаблок, «Голос», смєшківці, гриценківці, нацжони та іже з ними псевдонаціоналістичні ж. пи, ляшківці — або майбутні покірні раби-коаліціянти капітулянтських «слуг народу», або майданчики для торгу за свій шматок пирога.

Вибори уже біля порогу.

Вони стануть або остаточним програшем України, або першим безмежно важливим кроком до нашої майбутньої перемоги і остаточної поразки авантюристів, пофігістів і запроданців.

Мобілізація, Україно, мобілізація!

Джерело