Бандера, Шухевич, полонені моряки та закон про мову
Чи відбувається реванш проросійських сил? Так. Однак є і ширший контекст. Це частина тривалого військово-політичного протистояння України та Росії. Протистояння, яке триватиме ще багато років, а можливо і десятиліть.
Вся сутність цього протистояння полягає в тому, що Москва намагається довести своїм та нашим громадянам, що самостійна Україна — це помилка. Україна мусить або увійти до складу РФ, або стати сателітом Москви — так званою державо-клієнтом, яка буде обслуговувати інтереси РФ. Таке бачення Росії.
Для цього реалізовується наступна стратегія.
Москва висуває свої умови, на яких вона готова вибудовувати відносини з Україною. Якщо керівництво України відкидає ці умови — то таке керівництво оголошується недоговороспроможним. Такого президента, уряд і парламент шельмують як «хунту», «партію війни» тощо. Москва, робить ставку на «кандидата миру», який обіцяє припинити стріляти, зупинити війну тощо. Щойно цей кандидат або ця партія приходить до влади — їх знову випробовують на лояльність до Москви. Нову владу ставлять перед вибором: або погоджуєшся на умови Кремля, погоджуєшся на відкат у гуманітарній політиці, визнаєш правомірність звинувачень полоненим морякам, скасовуєш закон про мову, або ми з тобою не ведемо справ і ти лишаєшся ні з чим.
Тобто нова влада мусить обрати: або опертися на Москву, або на український народ, — принаймні на ту його частину, що дорожить українською державністю. Кремль хоче показати українській владі, що на український народ розраховувати не можна, адже він за своєю природою протистоїть власній державі. Мовляв без нашої підтримки у вас нічого не вийде. Для цього Москва через своїх агентів впливу інспірує в Україні різного роду конфлікти та протистояння: через залежних суддів виносить антиукраїнські рішення, провокує громадськість виступати не лише проти конкретних рішень влади, а проти державних інститутів як таких. За задумом Кремля українці мають протиставлятися не Бухарєву та Баканову, а СЗР та СБУ як державним інститутам.
Тобто місія Кремля — переконати українську владу, що вести справи з власним народом — необдумано та небезпечно, краще ставити на Росію. Не будеш ставити на Росію — Москва організує на території твоєї держави хаос.
Які висновки ми повинні зробити?
Українці мусять зрозуміти, що компроміс з Росією — це втрата незалежності. Інші компроміси не влаштовують Москву.
Це боротьба не за мову, і не за проспект Шухевича — це боротьба за Україну. Проспект Шухевича — лише тактична висота, яку росіяни намагаються опанувати, щоб зручніше було «обстрілювати» Українську державу.
Має бути окреслено вузьке коло питань, щодо яких можливі контакти з РФ: повернення або обмін полонених і політичних в’язнів без політичних умов; деокупація територій; виплата репарацій; суд над росіянами, які вчинили військові злочини.
Потрібно заохочувати взаємодію українців в громадських об’єднаннях, що підтримують державу: політичні партії, громадські організації та рухи, профспілки.
Слід спонукати людей йти до влади і брати на себе відповідальність: в органах місцевого самоврядування, державної влади, в армії та спецслужбах. Якими чеснотами мають володіти кандидати? Замало порядності, професіоналізму і закликів до боротьби із корупцією. Головний критерій кадрової політики — наявність принципів та переконань. Україна і перемога над Росією є головним пріоритетом. Решта — другорядні питання, які нам просто ніде буде розв’язувати, якщо Україна припинить своє існування.
