Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Пріоритети не можуть змінитися

Новий український президент Зеленський під час свого візиту до Брюсселю чітко визначив пріоритети зовнішньої політики країни - європейська та євроатлантична інтеграція, примус агресора - тобто Росії - до миру

Власне, нічого іншого від Зеленського і не варто було очікувати, зміна зовнішньополітичних пріоритетів — не в його владі і не у владі будь-якого іншого українського президента. Тому тут важливим є не те, що говорив сам президент, а те, як будуть реагувати на ці слова його співгромадяни.

Для опонентів висловлювання Зеленського — просто доказ того, що його слова нічого не варті. Що він може говорити в Києві одне, в Брюсселі інше, а в Москві говоритиме третє, якщо його туди покличуть. І, як це не дивно, це уявлення про Зеленського патріотичного електорату збігається з думкою тієї частини його виборців, яка голосувала за колишнього шоумена в надії, що той «закінчить війну» і домовиться з Путіним. Ці люди теж розраховують, що слова Зеленського нічого не варті, що насправді він «свій», проросійський і обов'язково капітулює перед «справжнім» президентом з Кремля. Адже Янукович теж говорив в Брюсселі про європейську інтеграцію, але коли прийшов вирішальний момент, виявився вірним союзником Путіна.

І тільки та частина електорату Зеленського, яка голосувала за нього, як за «кращого Порошенка», зберігає спокій. Відбувається саме те, чого вона чекала — новий президент поїхав до Брюсселя і задекларував принципи зовнішньої політики попередника. Тільки без корупційних схем, як чудово!

Чи збережуться за президента Зеленського корупційні схеми чи ні, я зараз коментувати не буду — хоча б тому, що реальна боротьба з тотальною українською корупцією вимагає не одного і не двох президентських термінів. Але в тому, що будь-якому українському президенту «нема куди ходити», окрім як до Брюсселю і Вашингтону, у мене ніяких сумнівів немає.

Кучма ще міг маневрувати і гратися у багатовекторність просто тому, що його співгромадяни ще не повністю проїли економічний потенціал, який їм залишився від радянських часів. За Януковича цей потенціал був знищений остаточно, але у Кремля ще були гроші для підтримки українських штанів. Та й війни з Україною Путін тоді ще не починав, сама можливість такого зіткнення здавалася дикістю більшості наших співвітчизників.
А у Порошенка і у Зеленського ніякого вибору немає. Ні потенціалу, ні російських грошей. Українці можуть скільки завгодно розповідати собі казки про мудрий і роботящий український народ, але тільки от сьогодні наша країна — економічний протекторат Заходу. Гроші є тільки там. Самостійно Україна утримувати себе не може. Це, напевно, образливо для самолюбства, але іншої України у нас немає. І у Зеленського немає теж.

Так що ж повинен говорити в Брюсселі президент країни, сама стабільність у якій залежить від західної допомоги? Сама можливість якої чинити опір російській агресії залежить від західної допомоги? Сама можливість розраховуватися з боргами залежить від західної допомоги? У нього що, є вибір? Це його мудрий виборець може думати, що гроші на його зарплати і пенсії друкує український Нацбанк. А президенту все вже пояснили. І подітися йому нікуди.

Можливо, за десятиліття, коли Україна розрахується з боргами, проведе необхідні реформи, подолає корупцію, відновить територіальну цілісність і стане нормальною цивілізованою країною, у неї з'явиться можливість вибору — на Захід чи на Схід.

Втім, можу вам обіцяти, що така Україна — якщо вона тільки з'явиться — у бік Росії навіть і не подивиться. Навіщо?

Джерело

Схожі новини