Виборчий «канібалізм»

Наче на стоп-крані руку тримаєш, вибираю­чи момент, коли його рвонути, щоб під укіс не піти. І річ тут не в інстинк­ті самозбереження, продиктовано­му страхом наразитися на ризики і неприємності. Просто не хочеть­ся уподібнюватися до паровоза без гальм, який мчить на всіх парах до непідступної скелі, аби тунель у ній пробити. На жаль, чергова вибор­ча кампанія продемонструвала, що замість «лупати сю скалу» претен­денти на статус лідера нації обира­ють вкрай небезпечний, але прості­ший спосіб — таран. А потім, якщо вдалося вижити, ще й дивують­ся, де лавровий вінок за такий «по­двиг».

Недалекоглядність — згубна риса, тим паче — у політиці. Роз­рахунок на те, що сортування електорату на «вищогатунково-па­тріотичний» і «бракований» дозво­лить мобілізувати виборця під По­рошенка, спрацював. Ситуативно. А що далі? Штабісти срібного при­зера першого туру президентських виборів запевняють, що у нього ре­зерв на другий раунд більший, ніж у Зеленського. Невже на чудодій­ність публічного а-ля покаяння По­рошенка після оголошення резуль­татів екзит-полів розраховують? «Готовий до глибокого та предмет­ного діалогу з тими, кого не встиг переконати у першому турі… Ро­зумію мотиви вашого невдоволен­ня, почув вас і прошу, почуйте і ви мене». Ці слова Порошенка могли б «навернути» до нього якусь час­тину виборців, котрі не голосували за нього у першому турі, але гото­ві розглянути його як «менше зло» у другому. На цій ноті Порошенко­ві зупинитися б. Але ні: після меду знову за черпак з дьогтем схо­пився. Знову та сама історія про маріонетку Коломойського, про несмішні наслідки, якщо президен­том стане «Зе», а не «По», награно грізна риторика «не дамо жодного шансу!»…

А з чого, Петре Олексійовичу, ви взяли, що це вам визначати, кому які шанси на виборах давати? Ка­жете, що налаштовані на діалог, і тут же знову призначаєте себе єди­но правильним кандидатом? Зно­ву лякаєте апокаліпсисом в Украї­ні без Порошенка. Таке враження, що у нас не парламентсько-прези­дентська республіка, а абсолютна монархія, де усе на государю три­мається, а хто на його крісло зазі­хає — самозванці і заколотники. У государя вирішують, хто патріот, а хто — «вата», кому потрібна Україна, а кому — ні, хто — громадяни, а хто — населення, чи, як висловився політ­технолог Тарас Березовець, «шлу­ночники» («ті, хто тільки шлунком думають»). Не стане государя — і в одну мить усе, мовляв, розвалить­ся, не стане України. Бо, в країні, бачите, понад 80% «вороженьків» (тих, хто не проголосував за Поро­шенка у першому турі), які дружно понесуть Кремлю нашу державність на блюдечку з триколорною обля­мівочкою. Усіх під одну гребінку — виборців Зеленського, Тимошенко, Бойка, Гриценка, Вілкула, Кошулин­ського… Чи не занадто?

Хай пропагандисти такої рито­рики поїдуть на передову і там роз­кажуть хлопцям, які не підтримали Верховного головнокомандувача (серед тих, хто голосував на спец­дільницях у зоні ООС, таких чима­ло, про що свідчать оприлюднені ЦВК попередні результати першо­го туру), що вони зрадники, непа­тріоти і малороси. Хай прочитають «невдячним» виховну лекцію, аби покаялися за те, що «одягнуті, на­годовані і до зубів по-сучасному озброєні» не оцінили старань пре­зидента. А наостанок хай зачитають пост журналіста Айдера Муждабає­ва. Виклавши карту підтримки Зе­ленського за регіонами, Муждаба­єв підписав: «Ось карта тих, з ким ми живемо в одній країні. Це — зви­чайні зрадники. Додайте сюди ви­борців Юлі, Бойка, Вілкула та інших ставлеників Росії. Жодних шансів перемогти їх у другому турі у нас немає. Зрада переможе з вірогід­ністю 100%. Щойно розмовляв з бойовим комбатом. Мабуть, до­ведеться стріляти. Коли тобі стрі­ляють у спину, іншого виходу не­має. Це означає нову революцію, перемогу патріотів, але й одно­часно втрату ще 6−8 областей. На жаль, проросійська більшість не залишає нам іншого шансу вряту­ватися, крім цього». Хтось лякав нас «шатунами», вигідними Крем­лю кривавими сценаріями, здатни­ми поховати Україну. І тут: ось вам — революція+сепаратизм, тільки вже у патріотичній обгортці і від пропо­відника «правильного кандидата». Айдер Муждабаєв за пост вибачив­ся: мовляв, його неправильно зро­зуміли. Але жодні виправдання і ви­бачення не розчинять осаду, який залишився після такого неприпус­тимого випаду з вуст людини, яка позиціонує себе як патріота і лідера громадської думки.

Була ошелешена, коли у комен­тарях під Facebook-дописом про ре­зультати голосування на дільниці у Дніпровському військовому госпіта­лі (за Зеленського — 72, за Порошен­ка — 17) прочитала ось це: «Більше можна не допомагати… Хай їм Зе на тапки зі штанами збирає». І це пише особа, за мирне життя якої ризику­вали власним хлопці, котрі лежать у цьому госпіталі. Вони ж прикрива­ють наші спини, не перебираючи, за «Зе» ми, за «По» чи за будь-кого ін­шого з кандидатів на булаву.

Навішуючи ярлики, президент і його «безгальмові» агітатори самі загнали себе у глухий кут. Серед кого тепер союзників на другий тур шукатимуть? Серед тих, кого міша­ли з лайном, називали малороса­ми чи пришелепкуватими? Як влуч­но підмітив блогер Антон Ходза, це приблизно так виглядає: «Слухай ти, чмо, ідіот клінічний, бидло неосвіче­не, малорос клятий, ненавиджу вас, вонючих зрадників, відморозок кон­чений, клав я на твою думку, набив би тобі пику, та Інтернет не дає такої можливості, — проголосуй у другому турі за Порошенка, будь ласка. Тре­ба країну рятувати».

Може, час «єдино праведним» до Шевченкової мудрості прислухати­ся? «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде». А там, гляди, і з го­лосами у другому турі не все так «по-ворожому» складатиметься…