Агонія й екстаз

Та оскільки здібностей катма, то відповіді на просте питання, як закінчити війну не відбігають від обіцянок про дешевий газ.

«Самопоміч» вважає, що війну можна завершити силою. Олександр Вілкул не втік далеко, бо розповів, що війну можна завершити, маючи «формулу миру». Складові цієї формули, мабуть, сховані глибоко в кишені самого Вілкула, бо спільна резолюція ООН і РФ та введення миротворців не залежить від України, а лише від Путіна.

До кандидатів у президенти долучилися й журналісти: Дмитро Гордон озвучив думку когось із своїх шефів про те, що «закінчити війну на Донбасі можна за тиждень, якщо Росія виконає пару головних умов — виведення військ і своїх ставлеників, ватажків бойовиків».

Ну, таку глибоку думку не варто було й озвучувати, бо це кожному зрозуміло.

А наш незрівнянний стратег Анатолій Гриценко ошелешив ще геніальнішою заявою: «У першу чергу треба відновити контроль над державним кордоном».

Як тут не радіти? Нарешті ми знаємо, що робити. От лише не знаємо, як.

Як здешевити газ учетверо? Як подолати гравітацію й рухатися швидше? Як зупинити епідемії?

На все це теж відповіді нема. І не має відповіді Гриценко, окрім пустопорожніх словес. Бо щоб відновити контроль на кордоні, треба хіба що впасти на коліна, як казав Зеленський, заламати руки й із криком «Батя, прасті!» бити поклони.

Хоча є інший варіант: піти в наступ, покласти кілька тисяч наших вояків, отримати у відповідь потужний контрнаступ і втратити півкраїни.

Поки не погодимося, що Крим не наш, Путін із Донбасу не піде.

Єдине, що, зазнавши поразки на наших виборах, росіяни зрозуміють, що немає сенсу продовжувати цю агресію, яка добиває їх самих завдяки санкціям.

Тому тема виборів в Україні не зникає з російських каналів. Десятки й десятки якихось «експертів» вигулькують у тому чи іншому шоу та вражають своєю тупістю. Кілька старих грибів цілком поважно обговорюють бліцкриг за лічені дні. «Єслі ми прізнайом, что Украіна фашистская держава, то должни сдєлать то же, что і наши дєди!»

Бурхливі оплески.

Невмолимо на цих шоу присутній Степан Бандера. Не згадати його якось вже й не пасує. «Ета же іхній сімвал! Етай хунти!».

Авжеж у нас символів хоч гать гати. А от росіяни позбавлені геть усіх національних символів. У них нема ані народного гімну, який би вони співали, а не мовчки лупали очима під час його виконання, нема свого прапора й герба, нема жодного предмета національного одягу, який можна було б вдягати поза сценою, а в будь-який день — чи на прогулянку, чи на роботу. Нема й народних героїв, бо всі вони фейкові, роздуті й сфальшовані, як Сусанін.

Коли не було телевізора, московити кляли Виговського, Мазепу й Петлюру. Тепер до Бандери додався ще й Шухевич. Раз-по-раз якийсь «експерд» вигулькне з черговою маячнею, а публіка уважно слухає і вбирає, наче губка. Вона раптом дізнається, що то сам Шухевич «трємя вистрєламі в затилак убіл міністра Пєрацкава».

І дарма, що не Шухевич, а Григорій Мацейко, і не пострілами в потилицю…

Але шоу на окремих українських каналах теж вражають. Якщо «Рашка-ТВ» бодай видимість робить збалансованих дискусій, запрошуючи людей, які мають іншу думку, яку, щоправда, хоровим галайканням дружньо глушать, то в нас уже цим не запарюються. Особливо на Мінусах, де запрошують в «Праві на владу» веселу гоп-компанію кандидатів, які дружно товчуть в ступі одного Петра Порошенка. Який не присутній. Бо навіщо їм дискусія? У них улюблена гра в одні ворота.

Урешті в декого з журналістів підвели гальма, і вони, як баби базарні, стали публікувати цілі спічі про продажних порохоботів, які заважають жити.

Тобто юлеботи чи зеленботи — це не продажні, щирі фани, готові розірвати порохобота на шматки.

Таку саму гру в одні ворота, на яких стоїть той же Порошенко, практикують і на «Еспресо». Кілька їхніх ефірів виявилися доволі резонансними, після чого Марину Данилюк-Єрмолаєву навіть охрестили українською Скабєєвою.

Особливо старається в борні з прихильниками президента чудова четвірка: Богдан Буткевич, Мирослава Барчук, Сергій Руденко і згадана вище Марина. Ефіри за їхньою участю просто феноменальні. А тому й не диво, що викликали хвилю обурення. Після чого Б. Буткевич навалив здоровенну купу маячні про порохоботів, які йому ввижаються мало не, як фабрика тролів імєні Прігожина.

Прочитавши його крик зболеної душі, я змусив себе подивитися окремі ефіри, де члени цієї зіграної телечвірки жвакуляли останні події. А треба сказати, що ніхто з них українською не володіє. Просто уявіть собі, щоб на «Рашка-ТВ» з’явився якийсь ведучий, який би розмовляв російською, як Лукашенко із твердим «ч» або ставив неправильні наголоси. А наші борці з порохоботами тільки те й робили, що щьокали, шокали, чьогокали та чьомукали, як канарейки.

Об’єктивна й незалежна Мирослава Барчук вважає, «щьо, коли президент Порошенко їде з релігійними турами по регіонах… то для мене це російська традиція православ’я. І тому це щє один виклик для нової української церкви».

Сергій Руденко погодився, «щьо Петру Олексійовичю треба трошки відійти назад, він свою місію виконав (???). Політика має піти… Якщьо головнокомандувачь бачів, щьо Україні потрібен військовий стан…», то, мовляв, він тепер після завершення «повинен відзвітувати».

Я оце слухав і вухам не вірив. Тобто, коли всі інші кандидати вояжують по Україні, то це нормально, а чинному президентові зась? Куди назад повинен відійти президент? У які кущі сховатися, щоб не дратувати наших незалежних недорогеньких? І чому чинний президент не викликає жодних позитивних емоцій, а лише негативні? «Петро Олексійовичь спеціально відтягував момент для оголошення своїх амбіцій… він точно вміє перетягувати сумнівні перемоги на свій бік»…

Богдан Буткевич ці глибокі роздуми теж підтримав і заявив, що релігія має бути відділена від держави. Але при цьому сподівається, що СБУ буде пильно спостерігати за діяльністю церкви, і наводить приклад, коли не пустили донецького митрополита на окуповану територію. Тобто хочеться, щоб церква була відділена, а водночас і не відділена, бо СБУ мусить пильнувати інтереси держави. Ну і хто б дивувався: він теж вважає, що поїздки президента нагадують російський варіант.

Шкода, що ніхто з них не пояснив, про який саме російський варіант мова, бо Рашка окрім томосу від Сталіна жодного іншого не має.

А ще той же ББ дуже боїться, щоб не вводили християнську етику і почали боротися з геями. Розуміючи всю його стурбованість, я все ж не бачу нічого поганого в християнській етиці. А маячня про «світську державу» може злітати лише з вуст невмирущих комсомольців, бо світською нас зробили більшовики, і тривало це не так довго, а християнською ми були віками.

Далі чвірка уявила себе військовими стратегами й почала сипати поради, як повинен виглядати воєнний стан: «якщьо вже ми почяли заходити в цей воєнний стан, — виголосив Руденко, — то ми мали б відчюти цей воєнний стан кожен в Україні».

Звісно, шкода, що подібні товариші не відчули його, інакше не розвелося б у нас різних коцаб, як небитих кроликів.

Не дивно, що усі четверо дійшли висновку, що доведеться нам робити вибір «між поганим і ще більш поганим». Але вихід є! Бо ж є у нас харизматичний лідер! І хто б ви думали? Це професійний зрадофіл Сергій Руденко.

Після цього я витягнув свою голову з телевізора і запхав у відро з зимною водою.

Таки у воді комфортніше, аніж в телевізорі.

Джерело