«Брехня робить з нас ідіотів»

Нагадаю, ведучий попросив гостя телешоу прокоментувати окремі положення його кандидатської програми і почав цитувати Капліну так звані «25 пунктів» Адольфа Гітлера, тобто програму його націонал-соціалістичної партії, ухвалену 1920 року. І зазіхач на найвищу посаду в Україні завзято взявся пояснювати, як буде втілювати оці «ідеї». Ба більше! Дізнавшись, що став об'єктом тролінгу, нардеп зі скандальним невіглаством припустив, що, можливо, у деяких речах його програма і нацистська «біблія» («25 пунктів» були у фашистській Німеччині визнані непорушними — Авт.) збігаються. Тобто Каплін не те що не писав своєї програми, він її в очі не бачив, а його розуміння політкоректності у сучасній політиці — поза межами здорового глузду.

Припускаю, схожу ситуацію маємо з більшістю тих, хто вирушив у виборчий похід. Свідомо чи ні, вони посилюють і без того постійну недовіру українців до будь-якої обраної ними ж влади.

Поза тим, що ЦВК офіційно зареєструвала «сорок сороків» кандидатів на президента, більшість з них не конкурують поміж собою. Вістря їхніх атак скероване виключно проти чинного глави держави. З одного боку, це є непрямим доказом того, що в Україні повним ходом відбувається реалізація путінського плану «Будь хто, лише не Порошенко», з іншого — горе-політики обирають найлегший шлях — критикувати того, хто зробив упродовж своєї каденції важливі, ба навіть знакові речі, щось принаймні намагався зробити, помилявся, але робив…

Зауважте, чинний президент жодним словом не обмовився про якісь конкретні огріхи своїх опонентів, хоча і мав на те чимало підстав. Звісно, він критикує їх за популізм, прагнення сподобатися виборцю фантастичними планами, за те, що вони потенційно готові колаборувати з агресором, піти з ним на неприпустимі з точки зору державності і суверенітету країни компроміси.

Натомість у хорі опозиційних закидів вже чуємо звинувачення у підкупах виборців, у підготовці фальсифікацій майбутнього волевиявлення, у застосуванні адмінресурсу. Така тактика безпрограшна в усіх сенсах. По-перше, вона стане яким-неяким, та все ж виправданням перед нечисленним електоратом, а головне — спонсорами на випадок провалу 31 березня (мовляв, якби вибори були чесними, то й результат був би іншим). По-друге, в очах публіки, «розігрітої» масованими інформаційними ін’єкціями про неіснуюче виборче шахрайство і тиск, новообрана влада виглядатиме не надто привабливо. По-вченому — її, цю владу, вже заздалегідь делегітимізують, роблять її «не надто законною», щоб не сказати без вини «злочинною». По-третє, певні середовища всерйоз розглядають варіант вуличних протестів після оголошення результатів голосування, а отже, переконують народ у тому, що в Україні досягти потрібного результату можна і треба (!) не на виборчих дільницях, а на Майдані. У країні, яка воює з ворогом, що відверто декларує наміри подальшої агресії, навіть теоретичні припущення схожого штибу є антидержавними.

Однак спроби делегітимізації приховують у собі ефект бумеранга. Шельмування і оскарження найсильнішого з опонентів свідчать про слабкість позицій його кривдників, їхню невіру у власну чисту перемогу. За дідусем Фройдом, ті, що звинувачують чинного президента у всіх передвиборчих гріхах, самі підсвідомо схильні фальшувати, шахраювати і маніпулювати вибором українців. Хто б не переміг у березні (чи радше у квітні — після другого туру), так чи інакше нестиме на власній репутації бруд минулих виборів, скандали і непідтверджені звинувачення, що супроводжували весь процес. І вчорашній симпатик, який ще місяць тому рвав сорочку на грудях опонента, рано чи пізно дійде висновку, що влада, яку обрав, далека від його омріяного ідеалу. Таким чином, ті, хто сьогодні чимдуж прагне посіяти сумніви і зневіру у майбутньому виборі, роблять заручниками нас самих. Як писав колись польський філософ Марцін Круль: «Якщо політик для здобуття влади готовий продати душу дияволу брехні, а ми не реагуємо, то це означає, що стаємо спільниками у брехні. А брехня робить з нас ідіотів».

Гадаю, ми не заслужили на таку роль…