Росія прагне паралізувати волю людей до боротьби за незалежність своїх держав у Європі
Владімір Жириновський, головний речник шостої палати всеросійської лікарні, заметушився від ревнощів.
Його незаперечному авторитету у галузі компостування мізків громадянам з додатковою хромосомою оголошено виклик на дуель. Владіслав Сурков кинув Жириновському рукавичку прямо в обличчя, написавши статтю у газеті «Нєзавісімая» під назвою «Довга держава Путіна». Жириновський не забарився з відповіддю, звинувативши пана Суркова у плагіаті. Беручи у свідки всіх квартирантів палати Nо6, а також цитати із своїх численних промов протягом останніх 25 років, Жириновський намагався захистити свої патенти, які забезпечили йому найпочесніше ліжко у палаті.
То чим саме Сурков так збентежив заслуженого ветерана словоблуддя?
Стаття Суркова складається з 35 абзаців. Починається з твердження, що у Росії немає іншого вибору, ніж бути страшилкою для цілого світу, а закінчується твердженням, що той цілий світ змушений буде змиритися з божевільністю Росії, бо знову ж таки вибору у Заходу немає. Це нагадує навіть не Жириновського, а Микиту Хрущова, очільника СРСР, який обіцяв показати усім Кузькіну мать і для переконливості скинув мешт, щоб стукати ним по трибуні ООН.
З четвертого по восьмий абзац дізнаємося, що створена Путіним політична система є абсолютно новою і на відміну від політичних систем, створених французьким президентом Де Голем і турецьким президентом Ататюрком, має експортний потенціал, попит на який вже демонструють уряди і опозиція по цілому світі. Що ж, один з цих імпортерів на прізвище Янукович вже має змогу спостерігати велич нової системи з близької відстані свого будинку на Рубльовському шосе. А невдовзі у нього з'явиться сусід з Венесуели, який є ще кращим учнем нової системи.
Покритикувавши західну демократію, глобалізацію і вади інтернету до двадцятого абзацу, та у такому стилі, що навіть Жириновський заплакав від ревнощів, Сурков переходить до вихвалювання усього російського. Вихваляється, що «купці ніколи не правили Росією», а правили агресори, бо нападати на сусідів — це і є основна функція російської держави. Причому не приховує, що зовні уся політична система Росії виглядає огидно, але ці дрібниці з лихвою перекриваються незрівнянними властивостями російського народу, якого скромно можна назвати богоносцем. Але головне навіть не це, а те, що до нього культурно тяжіє навіть кремлівська еліта разом з Сурковим. Відчуваю розгубленість, коментуючи ці абзаци, бо моя впевненість, що належу до приматів, які звуться homo sapiens, починає зникати. І це та причина, яка змусила мене припинити читати будь-які російські сайти, навіть ті, що називають себе опозиційними. Бо оця інтелектуальна отрута, що межує з божевіллям, має властивість заражати увесь інформаційний простір незалежно від політичної спрямованності. Лише заінтригованість, що ж там всередині статті Суркова, після згадки про неї у блозі головного редактора «Високого Замку» Наталії Балюк, спонукали мене розшукати цей потік свідомості на сайті «Нєзавісімої».
У заключних абзацах пан Сурков розвиває ідею повернення до царської влади або точніше, такої зміни законодавства, яка надасть Путіну можливість утримувати владу довічно. І саме це викликало найбільше обурення Жириновського, бо він вже озвучував цю ідею і хоче, щоби Сурков посилався на першоджерело.
Безперечно, після цієї статті до мешканців палати N6 Сергія Глазьєва та Владіміра Жириновського тепер приєднався і Владіслав Сурков. І тому не дивно, що спецпредставник держдепартаменту США Курт Волкер, на долю якого випав жорстокий жереб спілкуватися з Сурковим на постійній основі, теж не витримав такого емоційного перевантаження. Втративши орієнтацію у часі і просторі, не побачив нічого особливого у тому, що держава, з якою Україна знаходиться де-факто у стані війни, буде присутня своїми спостерігачами на виборах президента України. Хоча більш вірогідно, що досвідчений дипломат просто випробовував здатність української влади діяти згідно з засадами здорового глузду.
Стаття Суркова здебільшого розрахована на внутрішнє споживання всередині Росії і є частиною пропагандистської підготовки російського населення до війни за допомогою роздування психозу. Ніякої нової системи в Росії немає. Це класичний реваншизм, підживлений грошовими потоками від продажу нафти і газу протягом тривалого періоду високих цін на енергоносії. Висновок не втішний: Росія цілеспрямовано готується до війни. Мета цієї війни — зовнішня експансія в усіх напрямках, де Росія тільки побачить слабкість сусідів.
І тільки уряд Німеччини ні за яких обставин не бажає цього бачити і вперто просуває будівництво «Північного потоку-2», що значно полегшує російському керівництву шантаж України війною і створює сприятливі умови для великомаштабної агресії. Бо втрата доходів від проходження російського газу українською територією більше не буде стримуючим чинником для держави-агресора. Позиція Франції, на жаль, теж наближає війну у Європі. Втім, у цьому немає нічого дивного, оскільки і Німеччина, і Франція визнають Росію на Донбасі не стороною конфлікту, а миротворцем. Чи засуджують вони окупацію Криму — теж великі сумніви, адже ця окупація не заважає їм підтримувати «Потік-2». У Німеччини була можливість припинити окупацію Криму, долучившись до санкцій щодо російської компанії «Газпром» у 2014 році. Показавши слабкість один раз, канцлер Меркель і далі піддалася тиску російського лобі. У підручниках історії її будуть згадувати не поруч з «залізною леді» — прем'єром Великої Британії Маргарет Тетчер, а поруч з французом Едуаром Даладье, який підписав Мюнхенську угоду у 1938 році, яка лише заохочувала і посилювала агресора.
Німецькі газети, на відміну від німецького уряду, усвідомлюють той факт, що «Північний потік-2» заохочує агресора. І тому «заспокоюють» Україну тим, що Росія розпочне великомаштабну війну не у 2020, а в 2021 році, бо, мовляв, введення до експлуатації газогону не така швидка справа, як того хотілося би Росії. Разом з Сурковим ця преса чомусь впевнена, що у Німеччини немає іншого виходу, ніж продати Росії мотузку, на який та її повісить.
Велике філософське питання про співвідношення свободи вибору і фаталізму в історії, Владіслав Сурков разом з однодумцями Герхарда Шредера намагаються вирішити на користь фаталізму за допомогою чаклунства. Це робиться, щоби паралізувати волю вільних людей до боротьби за свободу і незалежність своїх держав у Європі.
Народи європейських країн, що прагнуть незалежності, мають об'єднати свої зусилля для протидії агресії, а Конгрес США з усією рішучістю повинен підтримати право народів обирати незалежність від Суркових і Шредерів.
