Я не відчуваю розчарування…
…лише легкий острах за те, що здобутки, які були напрацьовані протягом цих п’яти надважких років, можуть бути одномоментно втрачені
Пам'ятаю як проходив строкову службу у 96−98 роках у Чернівцях. І добре пам'ятаю, як на одному шикуванні, командир роти запитав: «Кто хочєт дамой, пагастіть? Шаг впєрьод.» Очі загорілися у всіх, але, як то кажуть в армії, «ініціатива імєєт ініциатора». Тоді він тикнув пальцем в трьох з нас і вручив довжелезний список продуктів, які мали привезти з дому. Я жахнувся. А ротний сказав: «Жрать в арміі нєчєво, кто нє прівєзьот, на губє згною».
Вже набагато пізніше, я розумів що вижив тоді не завдяки, а всупереч.
І от був недавно у військовій частині під час обіду, бачив чим годують. Це не була жрачка, це була нормальна їжа, НОРМАЛЬНА людська їжа з можливістю вибору страв: ківі, БАНАНИ і солодке.
…За кілька років був «помаранчевий майдан», на якому я відбув всю активну фазу, аж допоки ЦВК не оголосило правдиві результати референдуму. Тоді було відчуття, що зараз ми заживемо. Ми вистояли і не пустили Януковича до влади.
Потому було розчарування і руки опустились. Пригадую, що перед наступними виборами був абсолютно аморфний стан. Зневіра. Янукович таки дорвався до керівництва країною. Що було далі, сподіваюсь, нагадувати не треба.
І знову протест, «революція гідності». І вибори. Обрали в першому турі, Порошенка. В якому стані була країна, сподіваюсь, теж пам'ятають всі.
Проте сьогодні, я не відчуваю розчарування, а лише легкий острах за те, що здобутки, які були напрацьовані протягом цих п'яти надважких років, можуть бути одномоментно втрачені.
Політична пенсіонерка, блазень, настаящій палковнік, шапкокрад (не Янукович), ставленик ісусика на популістичних гаслах пхнуться у президенти.
Зараз потрібно визначитись, і вибір в нас не великий — або ми зберігаємо те, що є, і примножуємо, або втрачаємо все і знову стаємо колонією «старшого недобрата».
Сьогодні, як ніколи, вибір за нами.
