Сценарій мрії для Путіна

Перемога Зеленського могла би стати сценарієм мрії для Путіна

Проблема України не в тому, що вона не достатньо змінилась. А в тому, що вона змінилась занадто, і занадто швидко, відтак підвищуючи народні очікування, підриваючи довгий час існуючі моделі поведінки, створюючи непевність, а отже сприяючи популярності популістів, які вважають, що повернення до старих добрих часів є обов’язковим.

Насправді за останні чотири роки Україна змінилась більше, ніж за два попередні десятиліття після проголошення незалежності в 1991 році. Зауважте наступні вісім вражаючих досягнень:

1.Україна побудувала вкрай конкурентоздатну армію, військовий промисловий комплекс, і зупинила агресію Росію на південному сході — значне досягнення на фоні військ, які Україна мала в 2014 році.

2.Україна рішуче повернулась у бік інтеграції зі Заходом та світом, оскільки торгівля з Росією драматичним чином впала, а прямі іноземні інвестиції, більшість яких надійшли з Китаю, зросли. Україна більше не внутрішній регіон Росії, особливо через те, що ціну на газ було раціоналізовано, і залежність України від прямих поставок російського газу драматичним чином впала.

3.Останні кілька років українська економіка росте приблизно на 3,5%. Переживає бум сільське господарство та ІТ-сектор. Інвестиції в альтернативну енергію зростають (передбачається, що поновлювані джерела енергії становитимуть 25% виробництва енергії в Україні в 2035 році), навіть коли країна знайшла на своїх території кілька великих газових родовищ, що може перетворити її на експортера протягом десятиліття. Мільярди йдуть на ремонт та розширення інфраструктури. Банкова система покращується, і макроекономічної стабільності загалом вдалось досягнути.

4.Місцева влада отримала більше повноважень та серйозні ресурси. У той же час продовжує зростати громадський активізм, що деколи призводить до відсічі незаконних дій місцевих впливових людей. Така необхідна реформа охорони здоров’я нині реструктурує напівзруйновану систему, навіть якщо українці й скаржаться, що такі дії є помилковими.

5.Освіта була реформована на всіх рівнях. Університети та коледжі отримали більшу автономію. Українська мова та культура нині переживають ренесанс, подібний до золотих 1920-х. Видавництво книжок стрімко зростає, кіноіндустрія ожила, а мистецтво, музика, танці й театр — як традиційний, так і авангардний — інноваційні як ніщо інше на Заході.

6.Українська православна церква стала автономною, таким чином закріпивши рух країни від Росії. Оскільки екзархи та приходи, підпорядковані Москві, все більше зістрибують з корабля, темпи цього дезертирства тільки зростуть після того, як переломний момент буде досягнуто.

7.Важливі кроки з поборення корупції були здійснені. Всі функціонери повинні показувати свої активи. Антикорупційне бюро та український еквівалент ФБР створені. Формування антикорупційного суду в роботі. Бізнесмени стверджують, що займатись бізнесом в Україні стало краще.

8.Україна спромоглась залишитись енергійною, хоч і не ідеальною, демократією, з активною пресою, що відображає усі точки зору, сильним громадянським суспільством, та загалом прийнятними демократичними інституціями та процедурами. Крайні ліві та крайні праві є явищем маргінальним — еквівалентів їм у таких усталених демократіях як Великобританія, Франція, Німеччина, Австрія та Нідерланди немає. Антисемітизм також маргінальний.

Парадоксально, та попри такі вражаючі та вочевидь помітні зміни, більшість українців продовжують наполягати на тому, що «нічого не змінилось», і що країна рухається в «хибному напрямку». Такі погляди суперечливі самі по собі — якщо нічого не змінилось, то Україна не може рухатись у хибному напрямку — та відображають розповсюджену серед українців нетерплячість, підсилену завищеними очікуваннями після Євромайдану в 2014 році. Насправді «все змінилось», і країна рухається у «правильному напрямку».

Зрозуміло, що українці хочуть жити як західні європейці, і не завтра чи післязавтра, а сьогодні. Природно, що цього не трапилось — через ту просту причину, що це неможливо. Зрештою, єдиний шлях для України почати наближатись до Західної Європи — це продовжувати втілювати надзвичайно болючі реформи. Саме це і робили — і це було боляче, оскільки українці намагаються звести кінці з кінцями, в той час як підвищення ціни на газ урізає їхню підвищену заробітну плату. В той же час видається, що олігархи страждають вкрай мало (насправді, війна з Росією значно зменшила їхні активи), корупція залишається проблемою, а політики, відповідальні за величезні розкрадання ери Януковича, втекли або залишились непокараними.

Недивно, що заклики популістів отримають відгук у населення і можуть вплинути на результат майбутніх виборів. Президент Петро Порошенко бажає виграти президентські вибори в березні, але, можливо, не виграє, оскільки люди вважають його відповідальним за їх переконання, що «нічого не змінилось» і що Україна рухається «у хибному напрямку». Юлія Тимошенко, пристрасний колишній прем’єр-міністр, співархітектор Помаранчевої революції і політичний в’язень часів режиму Януковича, веде популістську риторику, обіцяючи змінити реформи та інститут «соціальної справедливості». Вона лідирує у рейтингах. Другим у більшості рейтингів іде Володимир Зеленський, який досяг слави завдяки появі на телебаченні в ролі Василя, звичайного громадянина, який став українським президентом-реформатором. Деякі рейтинги говорять про те, що він перемагає Тимошенко в другому турі.

Перемога Порошенка означала би продовження існуючих позитивних українських трендів. Перемога Тимошенко могла би означати дестабілізацію, особливо якщо вона вирішить атакувати «істеблішмент» і буде прагнути до швидкої угоди з Росією. Перемога Зеленського могла би змінити «все», особливо якщо він буде вести некомпетентну політику, що дасть олігархам можливість заново взяти контроль над економікою, стимулюватиме інфляцію, піднімаючи зарплати та пенсії, та заохотить російське вторгнення, ігноруючи питання безпеки та оборони.

Недивно, що російський президент Володимир Путін сподівається, і може бути готовим зробити все можливе, щоб призвести до поразки Порошенка — і це може бути найкращою причиною для переобрання існуючого президента. Тимошенко була би для Путіна кращим варіантом ніж Порошенко, але її непередбачуваність може стати причиною для занепокоєння. Перемога Зеленського могла би стати сценарієм мрії для Путіна.

Іронія в тому, що без розуміння того, що все насправді змінилось, українці можуть потрапити в найгірший з усіх можливих світів — повернення до попереднього статусу-кво та обійми Росії.

Джерело